Чінгісхан - Василь Григорович Ян

Коли Джелаль ед-Дін прибув до Буста, він мав уже досить великий загін з воїнів розігнаного війська хорезм-шаха. Тут він з’єднався з загоном Амін-ал-Мулька, прогнав монголів, що обложили Кандагар, і прибув до Газни, головного міста уділу, визначеного йому колись хорезм-шахом. Там він прийняв клятви вірності від усіх місцевих беків.

У Джелаль ед-Діна тепер було близько Тридцяти тисяч туркменських воїнів. Стільки ж приєдналося до нього афганців, карлуків і воїнів інших племен.

З цим військом в шістдесят тисяч піших і кінних бійців Джелаль ед-Дін виступив назустріч монголам і розташувався табором біля невеликого міста Первана, у верхів’ї річки Лугар, що впадає в Кабул.

Звідси він зробив набіг на Тохаристан і розгромив монгольський загін Мукаджека, який обложив фортецю Варіан. Монголи втратили там близько тисячі чоловік забитими, поспішно переправились через ріку Пяндшір, руйнуючи за собою мости, і повернулись до Чінгісхана.

Джелаль ед-Дін надіслав Чінгісхану гінця з коротким листом: «Вкажи місце, де ми зустрінемось для битви. Там я тебе ждатиму».

Чінгісхан на листа не відповів, але стривожився поразкою загону Мукаджека і сміливістю Джелаль ед-Діна. Він послав проти нього сорок тисяч вершників під начальством свого зведеного брата Шикі-Хутуху-нойона.

Джелаль ед-Дін сміливо вирушив назустріч монголам. Битва відбулася в долині на відстані одного фарсаха (7 км) від Первана. Перед початком бою Джелаль ед-Дін дав війську такий наказ: «Богатирі, бережіть сили коней до того часу, поки не заб’ють барабани. Лише тоді сідайте в сідло. До того бийтеся пішими, прив’язавши повіддя коней за спиною до пояса».

Битва тривала два дні. Шикі-Хутуху-нойон, бачачи, що його монгольські воїни втомлені і вибиваються з сил, а подолати противника не можуть, другого дня вдався до хитрощів. Він наказав приготувати з повсті ляльки і посадити їх на запасних коней. Спочатку хитрощі подіяли і мусульманське військо завагалось, але Джелаль ед-Дін підбадьорив воїнів, і вони знову продовжували вперто битися.

Нарешті Джелаль ед-Дін наказав ударити в барабани. Всі стали сідати на коней. Він повів своїх вершників у наступ. Сам кинувся в середину монгольського війська і розколов його. Тоді монголи кинулися тікати, «викрешуючи іскри копитами коней»[114].

Вершники Джелаль ед-Діна на невтомлених конях легко доганяли і знищували втікаючих ворогів. Тільки з незначними залишками розгромленого війська Шикі— Хутуху-нойон повернувся до табору Чінгісхана.

Слава про битву біля Первана і розгром непереможних монголів пронеслася через гірські хребти і долини. Монгольський загін, що облягав фортецю Балах, негайно зняв облогу й відійшов на північ. В деяких містах, зайнятих монголами, населення повстало і перебило монгольські гарнізони. Тоді Чінгісхан вдався до своїх звичайних хитрощів: він підіслав лазутчиків до ханів, союзників Джелаль ед-Діна, і обіцяв їм верблюдів, навантажених золотом, якщо вони покинуть сміливого султана.

Незабаром у таборі Джелаль ед-Діна під час розподілу здобичі через дрібниці розпочалися чвари. В суперечці за арабського коня один кипчацький хан ударив батогом по голові Аграка, ватажка великого загону, і Джелаль ед-Дінові не вдалося їх примирити. Після цього і Музафар-Малік, ватажок афганців, і Азам-Мелік з карлуками, і Аграк з воїнами Кельджу, повіривши підступному Чінгісхану, відокремились од війська Джелаль ед-Діна, скаржачись на зарозумілість і грубість кипчаків, які сміють бити батогами воїнів інших племен:

— Оці самі тюрки (тобто кипчаки) раніше боялися монголів. Вони запевняли, що монголи не схожі на звичайних людей, що вони непереможні, бо удари мечів не можуть їх поранити. Тому монголи нібито не страхаються нікого в світі, і нема такої сили, яка могла б боротися з ними. А тепер, коли ми розбили монголів і всі побачили, що й монгольське плем’я так само, як і всі люди, може бути поранене і стікати такою ж, як у всіх, кров’ю, тепер кипчаки почали хизуватись і кривдити нас, тих, хто допоміг їм у битві…

Джелаль ед-Дін нічого не міг вдіяти. Даремно він доводив, що Чінгісханові легко буде розбити противників, нападаючи на кожного зокрема, його запевнення були марними, і половина війська од нього відійшла. Він лишився лише з туркменами Амін-ал-Мулька.

Коли Шикі-Хутуху-нойон, повернувшись до Чінгісхана, розповів йому подробиці битви біля Первана, Чінгісхан залишався, як завжди, незворушним і непроникливим. Він тільки сказав:

— Хутуху звик бути завжди переможцем. Тепер, зазнавши гіркоти поразки, він стане більш уважним і досвідченим у військових справах.

Проте Чінгісхан не барився, стягнув до себе всі війська, які тільки міг зібрати, і виступив з величезною силою. Він гнав вершників з такою поспішністю, що в дорозі не було можливості зварити їжу. Каган ішов просто на Ганзу, і, коли колісний шлях скінчився, він покинув весь обоз і рушив стежками через гори.

Не зватиму тебе конем, зватиму тебе братом. Ти мені кращий за брата.

Після відходу союзних загонів Джелаль ед-Дін уже не міг вступити з монголами у відкритий бій, як хотів раніше, і вирушив на південь. Його затримала швидка і багатоводна ріка Сінд, стиснута горами. Султан шукав човнів і плотів, щоб переправити військо, але стрімкі хвилі розбивали всі судна об високі скелясті береги. Нарешті, привели одне судно, і Джелаль ед-Дін намагався посадити в нього свою матір Ай-Джіджек, дружину й інших супутниць. Але й це судно розвалилося від ударів об скелю, і жінки залишилися на березі разом з військом.

Раптом примчав гонець з криком: «Монголи зовсім близько!» А ніч у цей