Спартак - Рафаелло Джованьолі
Коли Гортензій підійшов до Марка Красса, той був цілком захоплений спогляданням цього чарівного створіння. Вона, видимо нудьгуючи, позіхала і правою рукою недбало гралася сапфіровою зіркою, що сяяла на грудях.
Крассові було в ту пору тридцять два роки; він був вище середнього зросту, кремезний і огрядний. На міцній бичачій шиї сиділа велика, пропорційна до тіла голова, але обличчя бронзово-жовте і надто худорляве. Різко окреслені риси, орлиний ніс і випнуте підборіддя було цілковито римського типу, його жовтаво-сірі очі то загорялися блиском, то раптом згасали, ставали бляклими і нерухомими.
Красс був знатного походження, володів блискучим і гучним красномовством політичного оратора, мав незліченні багатства і при цьому відзначався також привітністю й чемністю. Все це принесло йому не тільки славу, а й великий авторитет; він багато разів мужньо воював на боці Сулли у громадянських усобицях і займав різні урядові посади.
— Привіт тобі, Марку Красс, — вивів його із задуми Гортензій. — Я бачу, ти захопився спогляданням зірок?
— Присягаюсь Геркулесом, ти вгадав, — відповів Красс, — Вона…
— Хто це — «вона»?
— Красуня гречанка… он сидить… на дві сходинки вище…
— А-а! Бачу… То Евтібіда.
— Евтібіда? Що це значить?
— Це її ім'я… Вона справді гречанка, — пояснив Гортензій, сідаючи поряд з Крассом.
— А схожа на богиню!.. Справжня Венера, та й годі!.. Я не можу — присягаюсь Геркулесом! — уявити собі краще втілення небесної вроди Юпітерової доньки. Де вона живе?
— На Священній вулиці… поблизу храму Януса Верхнього.
Поки вони говорили про якусь судову справу, Сулла, що недавно поховав свою четверту дружину — Цецілію Метеллу, вже уявляв собі ідилію запізнілого кохання з Валерією. Сурма оповістила початок битви між тридцятьма фракійцями і тридцятьма самнітами. Вони вже стояли один навпроти одного, вишикувані в два ряди.
Стихли розмови, гомін, сміх, — усі погляди звернулися до бійців.
Перша сутичка була жахлива: металічні удари щитів і мечів різко залунали в глибокій тиші, що запанувала в цирку. Скоро навколо бійців по арені полетіли пера, скалки від шоломів, уламки розтрощених щитів; розпалені, засапані гладіатори люто кидалися один на одного, посилаючи і відбиваючи важкі блискавичні удари.
Не минуло ще й п'яти хвилин бою, а кров уже текла по арені, де троє гладіаторів конали в найстрашнішій агонії під ногами оскаженілих бійців. Важко не лише описати, але й уявити нервове напруження, з яким глядачі стежили за кривавими перипетіями цього бою. Щоб зрозуміти хоч трохи причину їхньої зацікавленості, треба знати, що не менш вісімдесяти тисяч глядачів билися об заклад хто за пурпурових фракійців, а хто за блакитних самнітів від десяти сестерцій до п'ятдесяти, а то і ста талантів, залежно від свого достатку.
В міру того як ряди гладіаторів рідшали, все частіше гриміли оплески, натовп усе голоснішими вигуками заохочував бійців.
За годину битва вже підходила до кінця. П'ятдесят розкиданих по арені мертвих і вмираючих гладіаторів спливали кров'ю; дико кричали в передсмертних судорогах ті, що конали.,
Глядачі, що побилися об заклад за самнітів, здавалось, могли вже не сумніватися в їхній перемозі, бо семеро самнітів оточили й напосідали на трьох останніх фракійців, які стали трикутником і плече в плече відчайдушно одбивалися бід численніших переможців.
Серед цих іще живих трьох фракійців був Спартак, його атлетична постать, дивовижна сила м'язів, бездоганна гармонія всіх форм тіла і нездоланна хоробрість були саме тими якостями, що мали зробити його видатною людиною. Адже в ту епоху головними засобами життєвого успіху вважалися насамперед сила рук і завзяття.
Спартаку було у той час близько тридцяти років. Він відзначався незвичайною силою розуму, благородством і величчю душі, що згодом так блискуче довів.
Він був русявий. Довге волосся і густа борода обрамляли його прекрасне, мужнє обличчя. Великі блакитні очі, сповнені почуття, надавали всьому обличчю, коли він бував спокійний, виразу м'якої доброти. Та зовсім не таким був він тепер на арені цирку, коли очі його палали страшним гнівом.
Спартак народився у Фракії, в Родопських горах. Він воював проти римлян, коли ті вдерлися до його вітчизни. Попав у полон. Завдяки силі і хоробрості, його взяли до одного з римських легіонів. У війнах Риму проти Мітрідата та його спільників Спартак виявив таку хоробрість, що був призначений деканом, тобто начальником загону з десяти легіонерів, і відзначений почесною громадянською нагородою — вінком з дубового листя. Та коли римляни знову почали воювати проти фракійців, Спартак дезертирував і в лавах своїх співвітчизників став воювати проти римлян. Поранений, він знову попав у полон, і тоді, замість належної йому смертної кари, його прирекли стати гладіатором і продали одному ланісті, в якого його пізніше купив Акціан.
Минуло майже два роки відтоді, як Спартак став гладіатором. Він уже обійшов з своїм першим ланістою мало не всі міста Італії, де брав участь більш ніж у сотні боїв, проте жодного разу не був тяжко поранений. Хоч які сильні й мужні були інші гладіатори, Спартак перемагав у всіх боях, здобувши собі гучну славу подвигами в амфітеатрах і цирках Італії.
Акціан купив Спартака за дуже високу ціну — дванадцять тисяч сестерцій — і володів ним уже понад півроку. Але він ще й разу не показував його в амфітеатрах Рима, може, тому, що дорожив ним як учителем фехтування, боротьби й гімнастики у власній школі, а може й тому, що Спартак обійшовся надто дорого, щоб можна було рискувати його життям.
І от сьогодні вперше Акціан випустив Спартака на криваве змагання в римському цирку. Двісті двадцять тисяч сестерцій, щедро заплачених Суллою за сто гладіаторів, які мусили битися сьогодні, перевищували витрату на Спартака, навіть коли б його убили.
І все-таки Акціан, блідий, стривожений, спершись на грати темниці, напружено стежив за останніми хвилинами бою, бо уцілілі на арені гладіатори мали повертатися в його власність, крім тих, кому народ дарував життя. Якби хто-небудь уважно подивився на нього, то, мабуть, помітив би, як тривожно
