Спартак - Рафаелло Джованьолі
Але портрет Сулли, зображений нами, ще не виправдує епітета «жахливий». А Сулла був справді жахливий саме тому, що його обличчя було покарбоване якимсь бруднуватим висипом впереміжку з білими плямами. Це робило його схожим на негра, обсипаного борошном, як сказав про нього один афінський жартівник.
Сулла входив до цирку повільно, наче людина, охоплена нудьгою. На ньому поверх білої гаптованої золотом туніки була надіта замість національної палли або звичайної тоги елегантна і також оторочена золотом яскраво-пурпурова хламида, сколота на правому плечі золотою застібкою, що сяяла проти сонця найдорогоціннішими самоцвітами. Зневажаючи весь рід людський взагалі, а своїх земляків особливо, Сулла був одним з перших у Римі, що вподобали носити замість римського одягу грецький.
Почувши оплески, Сулла скривив губи у злобній посмішці і подумав: «Аплодуйте, аплодуйте, дурні вівці!»
Тим часом консули дали знак починати видовище. Сто гладіаторів вийшли з темниць і строєм рушили по арені.
Попереду йшли ретіарій і мірміллон, які повинні були битися першими. Вони йшли спокійно, перемовляючись, хоч один з них от-от мав убити другого. За ними крокували дев'ять лаквеаторів, озброєних тризубцями та сітками: вони повинні були накинути сітку на дев'ятьох секуторів, озброєних щитами та мечами
Слідом за цими дев'ятьма парами виступали тридцять пар гладіаторів. Вони мусили битися тридцять проти тридцяти і, таким чином, розіграти в малих розмірах справжню битву. Тридцять з них були фракійці, інші тридцять — самніти, всі молоді, вродливі і могутні чоловіки велетенського зросту.
Горді фракійці були озброєні короткими й загнутими на кінці мечами і невеличкими щитами квадратної форми з опуклою поверхнею. На головах у них були невеликі шоломи без забрала — озброєння їхнього народу, на плечах — короткі туніки багряного кольору, а поверх шоломів майоріло по два чорних пера. Тридцять самнітів мали озброєння воїнів Самнія, тобто короткі прямі мечі, закриті шоломи з полями, невеликі квадратні щити, залізні наручники, що закривали праву руку, не захищену щитом, і поножі для захисту лівої ноги. Вдягнені були самніти у голубі туніки, а шоломи їхні були прикрашені двома білими перами.
Процесію замикали десять пар андабатів у коротких білих туніках, озброєних лише короткими клинками, схожими більш на ножі, ніж на мечі. Опущені забрала їхніх шоломів були міцно закріплені і мали тільки маленькі нерівні відтулини для очей. Виставлені на глум, ці бідолахи мали битися один з одним, немов граючись в піжмурки. Вони повинні були звеселяти юрбу, аж поки служники цирку — лорарії — не примусять їх розпеченим пруттям стати впритул і вбивати один одного.
Сто гладіаторів обходили арену під оплески і вигуки натовпу, а минаючи місце, де сидів Сулла, вони підвели голови і за наказом їхнього хазяїна — ланісти Акціана — крикнули разом:
— Привіт тобі, диктаторе!
— Непогано, непогано! — сказав Сулла, звертаючись до тих, що оточували його, і оглядаючи колону гладіаторів досвідченим оком переможця в численних битвах. — Он які сильні і сміливі молодці! Вони обіцяють нам чудове видовище. Але горе Акціанові, коли вийде не так! Адже за п'ятдесят пар гладіаторів цей пройдисвіт узяв з мене двісті двадцять тисяч сестерцій!
Гладіатори обійшли арену і, привітавши консулів, повернулись до темниць. На залитій ясним сонячним світлом арені лишилися віч-на-віч тільки двоє — ретіарій і мірміллон.
Запала глибока тиша, і всі погляди звернулися до двох гладіаторів, готових до бою.
Мірміллон, за походженням галл, був вродливий білявий юнак, рослий, спритний і сильний; на його голові був шолом, прикрашений срібною рибиною, на одній руці був невеликий щит, у другій він тримав короткий широкий меч. Ретіарій, озброєний лише тризубцем і сіткою, одягнений у просту блакитну туніку, стояв на відстані двадцяти кроків од мірміллона і, здавалось, обмірковував, як напасти на свого противника і накинути на нього сітку.
Мірміллон стояв, виставивши вперед ліву ногу і спираючись усім корпусом на напівзігнуті коліна. Він тримав меч майже опущеним до правого стегна і чекав нападу ретіарія.
Раптом ретіарій блискавично рвонувся до мірміллона і з бігу метнув на нього сітку. Тієї ж миті мірміллон швидко відскочив праворуч, пригнувся майже до землі і, уникнувши сітки, метнувся до ретіарія. Той, побачивши свій промах, кинувся навтіки.
Мірміллон пустився навздогін, але ретіарій виявився спритнішим, оббіг навколо всієї арени, першим досяг того місця, де зосталася його сітка, і підхопив її. Ледве він встиг її схопити, як мірміллон його наздогнав. Ретіарій раптом обернувся, і тієї миті, коли його противник готовий був на нього напасти, знову кинув на нього сітку. Але мірміллон вислизнув з-під неї навкарачки. Він схопився на ноги в ту мить, коли ретіарій вдарив його тризубцем, але вістря лише зачепило щит галла.
Знову повторилась втеча ретіарія, на цей раз під обурений гомін юрби, що вважала себе ображеною недосвідченим гладіатором, який насмілився вийти на арену, не вміючи як слід володіти сіткою.
Цього разу мірміллон замість гнатися за ретіаріем перебіг на той бік арени, звідки його противник мав прибігти, і зупинився на відстані кількох кроків од сітки. Ретіарій, збагнувши маневр мірміллона, повернув назад уздовж хребта арени. Напівдорозі до Тріумфальних воріт він перескочив хребет і опинився в другій половині арени, зовсім близько від сітки. Мірміллон кинувся йому назустріч, підбадьорений ревінням тисяч голосів:
— Дай йому!.. Убий ретіарія!.. Вбий цього тюхтія!.. Вбий його, боягуза!.. Ріж!.. Заріж його!.. Пошли його ловити жаб на березі Ахеронту!..
Підбурюваний ревінням натовпу, мірміллон усе дужче напосідав на розгубленого противника, а той, розмахуючи тризубцем, не підпускав його близько і кружляв навколо, намагаючись схопити свою сітку. Раптом мірміллон щитом відбив удар тризубця і прослизнув під рукою противника. Він уже замахнувся мечем у його груди, та ретіарій лишив тризубець стриміти в щиті і схопив сітку, проте не досить швидко, бо меч мірміллона поранив його в плече, звідки струменем ринула кров. Він прудко відбіг із своєю сіткою кроків за
