Готель - Артур Хейлі

— Містер О’Кіф? — запитав приємний жіночий голос.

— Я.

— З вами говорить Крістіна Френсіс — секретарка містера Уоррена Трента. Містер Трент питає, чи зручно вам буде прийняти його зараз.

О’Кіф глянув на годинник. До полудня лишалося п’ять хвилин.

— Авжеж, — сказав він. — Я можу прийняти містера Трента. Хай приходить.

Поклавши трубку, він з усмішкою промовив:

— Схоже на те, люба, що і тобі, й мені сьогодні є що відзначити: перед тобою відкривається блискуче майбутнє, а я стаю власником нового готелю.

7

Десь за годину перед тим до Уоррена Трента, який у похмурій задумі сидів за подвійними дверима свого робочого кабінету, тихо ввійшла Крістіна Френсіс.

— З вами хоче поговорити містер Еміль Дюмер, — сказала вона. — Я не стала б вас турбувати, але він каже, що справа нагальна.

Трент гмукнув. Отже, вороння злітається, подумав він. А втім, ні. Порівняння це не дуже вдале. Промислово-комерційний банк, президентом якого був Еміль Дюмер, вклав у «Сейнт-Грегорі» чимало грошей. І саме цей банк кілька місяців тому відмовився відстрочити сплату боргу, а також надати нову позику. Що ж, тепер Дюмерові та його колегам-управителям нема чого турбуватися. Після підписання угоди з О’Кіфом вони дістануть назад свої грошики. Треба їм про це сказати, і хай заспокояться.

Він простяг руку до телефону.

— Ні, — сказала Крістіна, — містер Дюмер тут, він чекає в приймальні.

Уоррен Трент здивувався. Щеб Еміль Дюмер залишив стіни свого банку, своєї фортеці, й власною персоною прийшов до когось на прийом?! Це було нечувано!

За мить Крістіна впустила відвідувача й вийшла, причинивши за собою двері.

Еміль Дюмер, кругленький, низенький, з вінчиком кучерявого сивого волосся на голові, був креолом. Та попри цей факт, він мав такий вигляд, наче зійшов зі сторінок «Записок Піквікського клубу». І висловлювався він відповідно — пишномовно й багатослівно.

— Даруйте, Уоррене, за цей несподіваний і не погоджений заздалегідь візит. Але мене привела до вас справа така негайна, що на звичайні в таких випадках формальності я просто не мав часу.

Вони потисли один одному руки. Хазяїн готелю жестом запросив гостя сісти.

— Якщо ви не заперечуєте, я розповім усе по порядку. Насамперед я хочу запевнити вас, що з важким серцем змушений був відповісти відмовою на ваше прохання про позику. На жаль, і сума, і умови позики виходили за межі наших можливостей і нашої фінансової політики.

Уоррен Трент кивнув, зберігаючи кам’яний вираз обличчя. Він ніколи не відчував симпатії до цього банкіра, хоч був далекий і від того, щоб недооцінювати його. Він знав: велемовність Дюмера — це тільки маска, розрахована на простаків, маска, за якою ховається гострий, проникливий розум.

— Сподіваюсь, однак, що мета мого сьогоднішнього візиту якоюсь мірою зменшить неприємний осадок, що залишився після тих наших невдалих переговорів.

— Щось не віриться, — відказав Уоррен Трент.

— Побачимо. — Банкір видобув з теки кілька списаних олівцем аркушів паперу. — Наскільки мені відомо, О’Кіфова компанія звернулася до вас з пропозицією продати їй ваш готель.

— Це вже всім відомо. Сподіваюсь, ви не турбували ФБР, щоб довідатися про це.

Банкір усміхнувся.

— Чи не могли б ви розповісти, які умови вам запропоновано?

— Чого це раптом я маю про це розповідати!

— А тому, — чітко вимовляючи кожне слово, сказав Дюмер, — що я прийшов до вас із контрпропозицією.

— В такому разі, я бачу ще менше підстав розкривати ці умови. Можу тільки повідомити, що я пообіцяв дати відповідь О’Кіфові сьогодні опівдні.

— Так-так, це мені відомо, і саме тому я дозволив собі завітати до вас без попередження. До речі, я хочу вибачитися за те, що не прийшов раніше: остаточні відомості й інструкції надійшли буквально годину тому.

Почуте від Дюмера не схвилювало Уоррена Трента. Очевидно, вирішив він, група місцевих фінансистів, від імені яких і прийшов Дюмер, хоче спробувати купити готель задешево, щоб потім вигідно перепродати.

Банкір перебіг очима свої нотатки.

— Наскільки мені відомо, О’Кіфова компанія пропонує вам за готель чотири мільйони доларів. Два мільйони з цієї суми підуть на поновлення застави, мільйон готівкою — щоб розрахуватися з акціонерами, а четвертий мільйон буде вручено вам особисто у вигляді акцій О’Кіфової компанії. Крім того, кажуть, нібито за вами назавжди залишаються ваші апартаменти в будинку готелю.

Обличчя Уоррена Трента почервоніло від гніву. Він грюкнув кулаком по столу.

— Чорт забирай, Емілю, не грайтеся зі мною в кота і мишку!

— Якщо у вас склалося таке враження — прошу пробачити мене.

— На бога! Вам і так усе відомо — навіщо ж ви питаєте?

— Щиро кажучи, — відповів Дюмер, — я розраховував на те, що ви в такий спосіб підтвердите відомі нам факти. І хочу зразу ж сказати вам, що наші умови — кращі.

Уоррен Трент ще більше обурився, бо зрозумів, що потрапив у класичну пастку. Але йому тепер ясно було і те, що в організації самого Кертіса О’Кіфа є зрадник — можливо навіть, один з найближчих його помічників, добре обізнаний із найпотаємнішими планами. Що ж, по заслузі — хто з псами лягає, той з блохами встає.

— Чим же ваші умови кращі? І хто їх мені пропонує?

— Спочатку відповім на друге запитання: називати цю особу я поки що не маю права.

Уоррен Трент чмихнув:

— Я звик мати справу з живими людьми, а не з привидами.

— Я не привид, — зауважив Дюмер. — Крім того, наш банк може офіційно засвідчити, що пропозиція, яку я уповноважений вам зробити, грунтується на цілком правомочній основі, і що сторона, яку я репрезентую, має бездоганну репутацію.

Все ще роздратований тим, що його так легко обвели круг пальця, хазяїн готелю спитав:

— Коли ж я почую самі пропозиції?

— Зараз. — Банкір пошелестів своїми папірцями. — Загалом наша оцінка вартості готелю збігається з О’Кіфовою.

— Нічого дивного: вам відомі його підрахунки.

— Що ж до інших умов, то тут є істотні відмінності.

Відколи розпочалася ця розмова, Уоррен Трент уперше відчув, що в ньому прокидається цікавість.

— По-перше, сторона, яку я репрезентую, не має наміру наполягати на тому, щоб ви розірвали свій особистий зв’язок з готелем «Сейнт-Грегорі» і відійшли від його фінансових справ. По-друге, вона хоче зберегти незалежний статус і теперішній характер готелю.

Уоррен Трент міцно стис руками бильця крісла. Глянувши праворуч на настінний годинник, побачив: до дванадцятої лишається п’ятнадцять хвилин.

— Моя сторона, однак, претендує на контрольний пакет акцій — за даних обставин вимога цілком резонна — з тим, щоб мати змогу ефективно контролювати діяльність адміністрації.