Пригоди Олівера Твіста - Чарльз Діккенс

— Навіть згадати страшно, — мовила господиня, здригаючись усім тілом.

— То ви й не згадуйте, пані, — порадив містер Бамбл.

— Не можу, — простогнала господиня.

— Тоді випийте чогось, пані, — турботливо мовив містер Бамбл. — Може, чарочку вина?

— Ні, ні, нізащо в світі! — відповіла місіс Корні. — Ні в якому разі… Ох! Якщо вже пити, то візьміть оте, на верхній полиці праворуч, у кутку… Ох!

Достойна леді показала пальчиком у бік буфета й конвульсивно витнулася від внутрішніх спазм. Містер Бамбл кинувся до буфета, схопив з полиці так невиразно означену зелену пляшку, наповнив рідиною з неї чайну чашечку й підніс до уст господині.

Випивши півчашки, місіє Корні відкинулася на спинку крісла й промовила:

— Тепер мені покращало.

Містер Бамбл звів очі до стелі — подякував богові, — а тоді опустив їх до чашки, підніс її до носа й понюхав.

— Настій м'яти, — слабким голосом пояснила місіс Корні й блідо всміхнулася бідлові. — А ви покуштуйте! До нього додано трохи… трохи того самого.

Містер Бамбл недовірливо вмочив губи у ліки, облизався, надпив ще трохи — і коли поставив чашку на стіл, вона була вже порожня.

— Заспокоює, правда ж? — мовила місіс Корні.

— Напрочуд заспокоює, пані, — відповів бідл і, підсунувши стільця ближче, ніжно спитав, що ж саме так її засмутило.

— Ет, нічого, — відповіла вона. — Просто я дурненьке, вразливе, слабке створіння.

— Тільки не слабке, — заперечив містер Бамбл, підсовуючись ближче на своєму стільці. — Хіба ви слабке створіння, місіс Корні?

— Всі ми слабкі створіння, — відказала місіс Корні, формулюючи тим самим непорушний закон природи.

— Ваша правда, — погодився бідл.

Хвилини дві-три обоє мовчали. По тому містер Бамбл, на підтвердження викладеного вище закону, зняв ліву руку зі спинки стільця місіс Корні, де ця рука доти лежала, і поклав на зав'язку її фартушка, яку вона поволі і обвила.

— Всі ми слабкі створіння, — мовив містер Бамбл.

Місіс Корні зітхнула.

— Не зітхайте, місіс Корні, — попросив містер Бамбл.

— Якби ж то я могла стриматися! — відповіла місіс Корні її зітхнула знову.

— Яка у вас гарненька кімната, пані, — сказав містер Бамбл, озираючись довкола. — Якби до неї та й ще одну, пані, то було б якраз те, що треба.

— Як на одну особу, то було б забагато, — прошепотіла господиня.

— А як на двох, пані? — ніжно мовив містер Бамбл. — Га, місіс Корні?

Почувши ці слова, місіс Корні опустила голову, і бідл теж нахилив свою, щоб зазирнути їй в обличчя. Місіс Корні, як і належить у таких випадках, відвернула голову й простягла руку, щоб дістати з кишені носовичка, та натомість рука її якось сама собою лягла на руку містера Бамбла.

— Рада постачає вас вугіллям безкоштовно, правда ж, місіс Корні? — спитав бідл, ніжно стискаючи її ручку.

— І свічками теж, — відповіла місіс Корні, і собі легенько потискаючи його руку.

— Опалення, освітлення, квартира — безкоштовно! — сказав містер Бамбл. — Ах, місіс Корні, ви — ангел!

Перед таким вибухом почуттів господиня встояти не могла. Вона впала в обійми містера Бамбла, і цей джентльмен у палкому пориві цмокнув кінчик її цнотливого носа.

— Ви мов парафіяльне диво! — захоплено вигукнув містер Бамбл. — Чи знаєте ви, що містерові Слауту сьогодні зовсім погіршало, чарівливице моя?

— Знаю, — сором'язливо опустила очі місіс Корні.

— Лікар каже, що він і тижня не протягне, — провадив містер Бамбл. — Містер Слаут завідує нашим закладом. Після його смерті з'явиться вакансія, а вакансію треба буде кимось заповнити. Ох, місіс Корні, яке майбутнє відкривається перед нами! Яка щаслива нагода з'єднати наші серця й майно!

Місіс Корні схлипнула.

— Одне слівце, — мовив містер Бамбл, схиляючись до сором'язливої красуні. — Одне маленьке, малесеньке, маніпусіньке слівце, моя божественна Корні!

— Т-та-а-к! — ледь чутно видихнула наглядачка.

— І ще одне тільки, — провадив бідл. — Візьміть себе в руки, в свої прекрасні ручки і скажіть ще одне. Коли це станеться?

Місіс Корні двічі намагалася відповісти і двічі не спромоглася. Нарешті, набравшись духу, вона обвила руками шию містера Бамбла і прошепотіла, що як він скаже, так і буде, і назвала його своїм «любим лебедиком».

Отож, обом на радість, угоду було укладено в дусі цілковитого взаєморозуміння, і вони урочисто скріпили її другою чашкою м'ятного настою, конче потрібного ще й для того, щоб заспокоїти розбурхані почуття господині. Попиваючи напій, вона розповіла містерові Бамблу про смерть старої богаділки.

— Чудово! — мовив цей джентльмен і сьорбнув із своєї чашки. — Дорогою додому я зайду до Сауербері й скажу, щоб завтра вранці він надіслав усе, що треба. То саме це й налякало вас, серденько моє?

— Та ні, мене взагалі ніщо не лякало, мій любий, — ухильно відповіла господиня.

— Але щось усе ж таки сталося, серденько моє, — не вгавав містер Бамбл. — Ну, будь ласка, скажіть своєму лебедику.

— Не тепер, — відповіла господиня. — Іншим разом. Після того, як ми поберемося, мій любий.

— Після того, як поберемося! — вигукнув містер Бамбл. — Невже комусь із тих злидарів стало зухвальства…

— Ні, ні, любчику! — квапливо перебила його місіс Корні.

— Та якби я міг бодай припустити, — провадив містер Бамбл, — якби я міг припустити, що хтось із них посміє звести свої ниці очі на це чарівне личко…

— Вони б не посміли, любчику, — запевнила його наглядачка.

— Хай би тільки посміли! — сказав містер Бамбл, стискаючи кулаки. — Покажіть мені того хама, парафіяльного чи позапарафіяльного, який би наважився на таке. Я тому хаму таке скажу, що вдруге він не схоче на вас подивитися!

Якби ця заява не була підкріплена лютою жестикуляцією, вона могла б видатися не вельми вдалою спробою полестити чарівній леді; але містер Бамбл супроводив свою погрозу такими войовничими рухами, що місіс Корні не могла не розчулитися з цього вияву відданості. Захоплено дивлячись на нього, вона назвала його своїм голубочком.

Потім голубочок підняв комір своєї шинелі, надів трикутного капелюха і, обмінявшись довгим і палким поцілунком з майбутньою подругою свого життя, хоробро рушив назустріч холодному нічному вітрові. А втім, спочатку він на кілька хвилин зазирнув на чоловічу половину робітного дому, щоб позбиткуватися з її мешканців і пересвідчитися, що він зможе з належною твердістю виконувати обов'язки начальника цього закладу. Впевнившись, що начальник з нього буде добрий, містер Бамбл вийшов надвір з легким серцем і з рожевими мріями про нову високу посаду, якими тішився, аж поки дійшов до крамниці трунаря.

Того вечора подружжя Сауербері було запрошене кудись у гості, а що Ной Клейпол ніколи не мав схильності до фізичних зусиль — за