Розкоші і злидні куртизанок - Оноре де Бальзак
— Ото задається! — скрикнула пані Валь-Нобль, вживаючи чудовий вислів з лексикону веселих дівчат.
— О! — скрикнув граф де Брамбур, — вона має на це право, бо з нею мій друг барон де Нюсінжен. Я піду туди...
— Може, це та сама Жанна д’Арк, яка полонила Нюсінжена і якою нам морочать голову вже три місяці?.. — сказала Марієтта.
— Добрий вечір, любий барон, — сказав Філіпп Брідо, входячи в ложу Нюсінжена. — Оце ви вже й побралися з мадемуазель Естер?.. Мадемуазель, я бідний офіцер, якого ви колись мали витягти зі скрути, в Іссудені... Філіпп Брідо...
— Не пам’ятаю, — сказала Естер, наводячи бінокль на залу.
— Матмуасель, — зазначив барон, — светься тепер не просто Есдер; її ім’я пані те Шампі, за нефелишким маєтком, що я їй купив.
— Якщо ви добре влаштовуєте справи, — сказав граф, — то наші дами кажуть, що пані де Шампі дуже задається... Коли ви не хочете пригадати мене, то чи не будете ласкаві впізнати Марієтту, Туллію, пані Валь-Нобль, — додав цей вискочка, що здобув ласки дофіна завдяки герцогові де Мофріньєзу.
— Якщо ці дами добре поставляться до мене, я рада бути їм приємною, — сухо відказала пані де Шампі.
— Добре поставляться! — сказав Філіпп, — чудово поставляться, вони називають вас Жанною д’Арк.
— Ну, топре, коли ці тами кочуть бути з фами, — сказав Нюсінжен, — я фас покину, бо я надто багато їв. Фаша каред приїте за фами з фашими злугами... Шортова Асія!
— Невже перший раз ви мене залишаєте саму! — сказала Естер. — Та що це! Треба вміти вмирати на посту. Мені потрібен свій чоловік при виїзді. У разі якщо мене зневажать, що ж я, марно кричатиму?..
Егоїзм старого мільйонера мусив поступитись обов’язкам закоханця. Барон страждав, але залишився. Естер мала свої підстави, щоб затримати при собі свого чоловіка. Коли вона прийматиме старих знайомих, то в компанії її будуть не так ґрунтовно розпитувати, як на самоті. Філіпп Брідо поспішив повернутись у ложу танцюристок і розповів їм про стан справ.
— Ах! Це ж вона отримує в спадщину мій будиночок на вулиці Сен-Жорж! — гірко сказала полковникові пані Валь-Нобль, яка, висловлюючись мовою таких жінок, була тепер “на своїх на двох”.
— Можливо, — відповів він. — Дю Тільє мені казав, що барон витратив там утроє більше, ніж бідний ваш Фалле.
— Ходімо ж! Провідаймо її, — сказала Туллія.
— Їй-богу, не хочу! — заперечила Марієтта. — Вона надто гарна; я поїду до неї додому.
— Я вважаю себе досить гарною, щоб ризикнути, — сказала Туллія.
Отже, відважна примадонна під час антракту прийшла поновити знайомство з Естер, яка обмежилась у розмові загальними зауваженнями.
— А звідки ти повернулася, люба дитино? — спитала танцюристка, яка не могла стримати своєї цікавості.
— О, я жила протягом п’яти років у альпійському замку з англійцем-набобом, ревнивим, як тигр. Я звала його “бобом”, бо він був не більший, ніж суддя Феретт. А тепер я потрапила до банкіра, “з Цейлона до караїбів”[82], як каже Флоріна. Отже, повернувшись у Париж, я тепер так хочу розважатись, немов цілий кримінальнавал. У мене буде відкритий дім. Ах! Треба ж мені відшкодувати собі за п’ять років самотності, я вже починаю наздоганяти. П’ять років з англійцем — це вже занадто. За борги — і то ув’язнюють тільки на шість тижнів.
— Це барон подарував тобі мереживо?
— Ні, це залишки від набоба... От не пофортунило мені, моя люба! Він був жовтий, як жовч друзів перед твоїм успіхом. Я думала, що він помре за десять місяців. Та ба! Він був дужий, як самі Альпи. Не треба вірити тим, хто скаржиться на хворобу печінки. Я більше чути не можу про печінку. Занадто вже я покуштувала цієї печінки. Цей набоб пограбував мене, бо вмер, не склавши заповіту, і його родина виставила мене, немов якусь чумну. Тож я сказала цьому товстуну: “Плати за двох!” Ви правильно називаєте мене Жанною д’Арк, я загубила Англію! І помру, мабуть, спалена...
— Коханням? — сказала Туллія.
— І живцем! — відповіла Естер, замислившись над цими словами. Барон сміявся всім цим грубуватим дотепам, але розумів їх не відразу, отже, регіт його нагадував запізнілі вибухи ракет після фейєрверку.
Всі ми живемо в тій чи тій сфері, а мешканці кожної з цих сфер однаково наділені цікавістю. На другий день повернення Естер був новиною куліс в Опері. Вранці, між другою й четвертою, цілий Париж впізнав Торпіль, і нарешті стало відомо, хто саме є об’єктом пристрасті барона де Нюсінжена.
— Знаєте, — казав Блонде, звертаючись до де Марсе у фойє Опери, Торпіль зникла наступного дня після того, як ми впізнали її в коханці того панка Рюбампре.
У Парижі, як і в провінції, все відомо. Поліція з вулиці Жерюзалем не так добре працює, як поліція світського товариства, де за кожним стежать непомітно для нього самого. Отже, Карлос добре вгадав, у чому полягає небезпека становища Люсьєна під час і після перебування на вулиці Тебу.
Нема жахливішого становища ніж те, в якому опинилась пані Валь-Нобль, і вислів “на своїх на двох” прекрасно відтворює його. Безтурботність і марнотратство цих жінок не дає їм думати про майбутнє. У цьому своєрідному світі, значно комічнішому і дотепнішому, ніж зазвичай гадають, тільки жінки, позбавлені справжньої, майже незмінної краси, що кидається в очі, тобто жінки, яких кохають тільки з примхи, — тільки вони думають про старість і заощаджують капітали: чим красивіші жінки, тим вони менш завбачливі. “Ти що, боїшся стати поганулею, що заощаджуєш гроші?” — з цих слів, сказаних Флоріною Марієтті, можна зрозуміти причини їх марнотратства. Отже, в тому випадку, коли спекулянт вкоротить собі віку або марнотратець спорожнить свої мішки, ці жінки із жахливою швидкістю переходять від зухвалих розкошів до глибоких злиднів. Тоді вони кидаються в обійми перекупки ношеного плаття, продають задурно найвишуканіші дорогоцінності,
