Розкоші і злидні куртизанок - Оноре де Бальзак

того дня була в нервовому настрої, віддавшись спогадам про своє сумне минуле.) Та я знаю щирість Азії. Отже, я не шкодую, що завдала вам прикрості, бо це мені довело, яка я дорога для вас. Такі вже ми, нещасні зневажені створіння: справжнє почуття нас зворушує більше, ніж шалені витрати заради нас. Признаюсь, я завжди побоювалась бути якоюсь вішалкою, на яку ви чіпляєте вашу пустослівність. Мені було досадно не бути для вас нічим іншим. Так, не зважаючи на всі ваші прекрасні заперечення, я думала, що ви вважаєте мене за куплену жінку. Ну, а тепер я буду доброю дівчинкою, тільки за умови, що ви трошки слухатиметесь мене. Коли цей лист може замінити вам лікарський рецепт, ви доведете мені це, зайшовши до мене після біржі. Ви знайдете при повній готовності і прибраною вашими дарами ту, хто на все життя називає себе вашим знаряддям втіхи.

Естер”.

На біржі барон де Нюсінжен був такий веселий, такий щасливий, такий ласкавий, і дозволив собі стільки жартів, що дю Тільє і Келлери, які були там, не могли не спитати про причину його веселості.

— Мене кохают... Ми скоро спрафлятимемо входини, — сказав він дю Тільє.

— Скільки це вам коштує? — гостро спитав Франсуа Келлер, якому пані Кольвіль коштувала, кажуть, двадцять п’ять тисяч франків на рік.

— Ніколи ця шінка, цей ангел, не просила в мене ні шаг.

— Це так ніколи й не робиться, — відповів дю Тільє. — Для того, щоб нічого не просити, вони вигадують собі тіток або матусь.

Ідучи від біржі на вулицю Тебу, барон сім раз сказав своєму слузі:

— Фі не їдете, боганяйте ш коня!..

Він швидко зійшов на сходи і побачив уперше свою коханку такою прекрасною, як ті дівчата, що тільки й дбають про наряд і красу. Вийшовши тільки що з ванни, квітка була свіжа й напахчена так, що збудила б бажання навіть у Роберта д’Арбрісселя[77]. На Естер було чарівне домашнє плаття. Жакет чорного репсу, оздоблений басонами з рожевого шовку, розкривався на сірій атласній спідниці — костюм, який пізніше зробила собі красуня Аміго в “Пуританах”[78]. Косинка з англійського мережива кокетливо спадала на плечі. Рукава були перехоплені тасьмою, що поділяла буфи, якими в останні часи статечні жінки замінили широкі до потворності рукава. На своє прекрасне волосся Естер пришпилила чепчик з бельгійського мережива, так званий “á lafolle”, який немов готовий був упасти, але не падав, надаючи їй вигляду безладного й розпатланого, хоч на її голівці ясно позначались біленькі проділи між пасмами волосся.

— Хіба це не жахливо — бачити пані такою красунею в такій вицвілій вітальні, як оця? — сказала Європа, відчиняючи перед бароном двері вітальні.

— Ну, тоді поїтьмо на фулиць Сен-Шорш, — сказав барон, остовпівши немов собака на стійці перед куріпкою. — Погота шудова, ми погуляємо на Єлизейських полях, а пані Сен-Есдеф з Ішені берефесуть усі фаші дуалет, пілизну і наш опід на фулиць Сен-Шорш.

— Я зроблю все, що ви схочете, — сказала Естер. — Якщо ви зробите мені ласку називати мою кухарку Азією, а Ежені — Європою. Я давала такі прізвиська всім своїм служницям, бо так звали перших, які в мене були. Мені не подобається зміна...

— Асія... Єфропа... — повторив барон, зареготавши. — Які фі смішні... у фас є фандазія... Я б з’їф пагато обід, перш ніш насфати кухарку Асією.

— Це наша професія, бути смішними, — сказала Естер. — Та що ж, хіба бідна дівчина не може примусити Азію годувати її, а Європу — одягати, коли ви, банкіри, користуєтесь благами цілого світу? Це ж міф! Є такі жінки, що з’їли б цілу планету, — а мені треба тільки половину... Бачите!

— Шо са шінка, ця пані Сент-Есдев! — подумав барон, умліваючи від зміни поведінки Естер.

— Європа, любонько, мені треба капелюха, — сказала Естер. — Я мушу надягти чорний, атласний, підбитий рожевим і оздоблений мереживом.

— Мадам Тома ще не прислала його... Ну, барон, мерщій! Лапки вверх! Починайте свою службу чорнороба, тобто щасливого чоловіка! Щастя важке!.. Ваш кабріолет тут, їдьте до мадам Тома, — сказала Європа баронові. — Накажете лакеєві запитати капелюх пані ван Богсек... І не забудьте, — сказала вона йому на вухо, — привезти їй найкращий букет, який тільки знайдеться в Парижі. Тепер зима, постарайтесь дістати тропічних квітів.

Барон пішов униз і сказав своїм слугам:

— То матам Дома.

Кучер привіз свого пана до відомої кондитерки.

— До мотистки, йолоб, а не до сукерниці, — сказав барон; він побіг у Пале-Рояль до мадам Прево, сказав зробити букет за десять луїдорів, тим часом як його слуга поїхав до славетної модистки.

Гуляючи по Парижу, пересічний спостерігач запитує себе, хто ті безумці, що купують казкові квіти в крамниці славетної квіткарниці і делікатеси в європейця Шеве[79], єдиного, хто нарівні з “Роше-де-Канкаль” пропонує справжній і вишуканий “огляд двох Світів...” Щодня в Парижі спалахують сотні пристрастей, на зразок Нюсінженівської, їх виявляють вишуканими рідкісними речами, гідними королев, презентуючи їх на колінах тим дівам, що люблять, як каже Азія, “блищати”. Без цих подробиць чесна буржуазна жінка не могла б зрозуміти, як цілі багатства тануть в руках таких створінь, соціальна функція яких згідно з фур’єристським ученням, полягає, мабуть, у тому, щоб виправляти лихо скупості й корисливості. Це марнотратство грає ту ж саму роль у соціальному організмі, що й удар ланцетом для повнокровного тіла. За два місяці Нюсінжен влив у комерцію більш ніж двісті тисяч франків.

Коли закоханий старий повернувся, букет був зайвий. Взимку на Єлисейські поля їздять між другою й четвертою. Але карета придалась Естер для того, щоб переїхати з вулиці Тебу на вулицю Сен-Жорж, де вона й вступила у володіння “нефелишким балацом”. Ніколи ще, треба сказати, Естер не була предметом такого культу й такої щедрості; вона була вражена, але, як і всі ці невдячні королеви, не виявила й найменшого подиву. Коли ви входите в собор св. Петра в Римі, вам показують — щоб ви могли зважити просторість і