Нові коментарі
У п'ятницю у 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Сучасна проза » Книга змін, Андрій Юрійович Цаплієнко

Книга змін, Андрій Юрійович Цаплієнко

Читаємо онлайн Книга змін, Андрій Юрійович Цаплієнко
на це йшла година. Іноді цілий день. Та хоч скільки б тривав ремонт, вірний Цезар крутився біля друга. Ну, правда, зникав ненадовго у своїх собачих справах. Але скоро повертався, щоб дочекатися, коли його друг забуде про машину і візьметься тріпати велику волохату голову за вуха. Тоді можна буде стати на задні лапи, покусуючи чоловіка за плече. Звісно, не сильно, не всерйоз.

— Ах ти звірюка, — сміявся друг.

Він намагався притиснути Цезаря до землі. Та це в нього не виходило. Кавказець був сильним і швидким звіром, умів коритись, але не любив програвати.

Одного разу ватажок цієї плямистої людської зграї прийшов додому в поганому настрої.

— Що сталося? — спитали його товариші.

— У крайньому будинку я побачив свіжу лежанку. Матрац перед вікном. Поряд цеглини. Стоять, як підпори, біля матраца. Є консерви. Що робитимемо?

— Снайпер, — сказав чоловік у фесці.

— Зрозуміло, що снайпер, — підтвердив ватажок. — Пропоную влаштувати на нього полювання.

Люди в зеленому камуфляжі взялись обговорювати, як ліпше й правильніше полювати на чужака. Вирішили виходити двома групами, обходячи крайній будинок із флангів. Була зима, і бійці приготували білі маскхалати, щоб одягти їх поверх камуфляжу. Вони піднялися до світанку і перевірили своє спорядження.

— А візьмімо Цезаря з собою, — запропонував чоловік у вовняний фесці. — Він же сторожовий пес. У нього нюх ого-го який! Може, згодиться.

— Чудова ідея, — сказав вожак, і всі з ним погодились.

«Дивись, Цезарю, не загавкай, не викажи нас», — потріпав його за вухом чоловік у чорній фесці.

Ішли двома ланцюжками, намагаючись рухатися безшумно. Цезар неквапливо дріботів поруч зі своїм другом. Зазвичай під час таких прогулянок той потріпував пса. А тут уперше не звертав ніякої уваги на чотирилапого товариша. І пес не сунув йому ніс у долоню — відчував відповідальність моменту.

Дві групи підійшли до будинку. Ватажок наказав зайняти позицію і спостерігати. Бійці повимикали рації. Вони заздалегідь домовилися, хто і як діятиме в режимі повного мовчання. Навколо було тихо. Ніч видалася людям незвично спокійною.

Дім стояв на околиці села. То була доволі велика будівля, ціла садиба з басейном, зимовим садом і чавунними химерами, що примостилися на кам’яних тумбах перед входом у дім. Тут не вціліла жодна шибка, але, на відміну від сусідніх будинків, зберігся дах — попри часті обстріли. Бетонні перекриття робили його надійним притулком для військових. Але вони сюди спочатку заходили лише для перевірок. А потім перестали навідуватися взагалі. Тим часом, свіжі сліди на снігу свідчили про те, що в будинку бувають й інші відвідувачі. Тож треба зрозуміти, чи є хто-небудь усередині зараз.

Люди зупинились і прислухалися до звуків ночі. Відтак пішли, пробираючись через сусідні зруйновані будинки. Через дірки в бетонних та цегляних огорожах. Вони знали це селище як свої п'ять пальців і намагалися якнайбільше довідуватися про нові руйнування. До обстрілу селища ставилися, як до стихійного лиха — неминучого, але передбачуваного, від якого рятували надійні перекриття в підвалах. У цьому будинку були саме такі. Тільки дім стояв на краю села. А отже, мав ризик першим зустріти напад ворога. З іншого боку, тут треба було робити спостережний пункт, аби вчасно ворогів засікти.

«Знову підтверджується головне правило позиційної війни, — думав командир, — якщо ти не зайняв зручну позицію, то її займе супротивник».

Цезар, звісно ж, не міг знати, про що говорять і думають люди. Але його мудрі та сильні друзі завжди були праві. Він із ними, тому мав їжу й тепле місце. Він знав очі кожного з них. Він міг будь-кого зі своїх могутніх друзів упізнати за звуком кроків і пам’ятав їхні запахи, у кожного свій.

І ось він відчув, що десь недалеко є чужий. Цей чужий носив одяг, схожий на той, у якому ходили його мудрі друзі. Чужі руки пахли порохом і мастилом, як у чоловіка в чорній фесці. Але при цьому Цезар уловив, що той чоловік був злим. Він був мисливцем, який прийшов за здобиччю. А здобиччю могли стати його друзі. Чужий полював на них.

Люди притихли, зачаїлися. Цезар разом із ними постарався стати безшумним.

Вітер подув з боку великого міста і приніс запах дизельних моторів. Десь далеко стріляли автомати поодинокими та короткими чергами. Поряд було надзвичайно тихо. Але так думали люди. Цезар чув, як усередині будівлі дихав чужий. Чужий теж намагався поводитися непомітно й нечутно. Цезар глянув на людей. Вони цього чужого не чули. І він вирішив чекати.

Для людини час очікування тягнеться повільно. Звірі відчувають час по-іншому. Людина думає, що вона господар світу, вершитель доль, цар природи, і тому нетерпляча. Вона не любить чекати, вона вважає, що все має відбуватися так, як вона хоче, а не так, як має відбуватися. Тварини відчувають, що вони є частиною природи, і не кваплять подій, а просто чекають. Відомі випадки, коли собаки чекали на своїх господарів роками. Багато хто вважає це проявом нелюдської вірності. Але що таке вірність, як не терпіння й чекання? У деяких людей, до речі, теж так виходить. Коли б усі вміли так терпіти й чекати, можливо, не було б цієї війни.

Вікно на другому поверсі освітилося спалахом. Цезар раптово побачив чорний силует чужого в червоному полум'ї пострілу. Темрява вибухнула гуркотом. Потім крик:

— А-а!

— У нас поранений! — вигукнув вожак людської зграї. — Він у будинку! Бачить нас!

— Має тепловізор, — почув пес голос свого друга у фесці, але, звичайно, нічого не зрозумів. Він погано розбирався в тому, що говорять люди, зате добре розумів, що вони відчувають. А

Відгуки про книгу Книга змін, Андрій Юрійович Цаплієнко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: