Книга змін, Андрій Юрійович Цаплієнко

Ще. Ще зовсім трохи! Біжи, Апострофе, добіжи, чорна цятко, сховайся, зникни в чорних голих стовбурах дерев! Збережи живим і себе, й товаришів.

Але відстань між бійцем і машиною скорочувалася. Залишалося кілька метрів. Один ривок, один стрибок.

І Апостроф уже готувався його зробити. Він перестав петляти й помчав до рятівних дерев найкоротшою відстанню. По прямій. Аж раптом тупий капот автомобіля закрив його від поглядів спостерігачів. А коли машина від'їхала, чорна цятка більше нікуди не рухалася, просто лишалася нерухомою на морозному полі. Люди біля монастиря перестали безладно стріляти. З динаміків сепарських радіостанцій почулася команда, і чоловіки зі зброєю рушили до посадки, що до неї так і не добіг український боєць.

Тепер бігли вони, хоча можна було б сісти на «УАЗик»

і рвонути вперед, до дерев, не витрачаючи сил на безглуздий біг мерзлими донецькими степами. Але, видно, люди в російському камуфляжі вирішили, що не варто зайвий раз заводити чудо поволзького автопрому. Не приведи Боже, відмовить у найбільш незручний момент.

— Що там? — запитав Мойсей командира.

— Немає більше Апострофа, — холодно мовив той.

Він стримував сльози й беріг емоції.

Забрати загиблого можливості не було. І це розуміли обидва.

У дворі монастиря залишались «УАЗик» і страшна термобарична установка. Чи був хтось усередині гусеничного монстра, з дзвіниці роздивитися було годі. А біля рашен-джипа стояв майор. Йому аж муляло зазирнути в церкву, туди, звідки вибіг цей швидкий укроп. Майор із ходою курки розраховував знайти снайперську лежанку бійця, але замість цього побачив дещо інше. Його довга пташина шия вигнулася від страху, коли очі вперлись у дуло автомата.

— Сюрприз, — над дулом показалася усмішка Мозеса. — В церкви не стрелять, однако.

Майор із пташиною ходою, не чекаючи команди, почав виймати зброю та документи й обережно та повільно класти їх на осколки розбитого церковного скла.

Мозес, стиснувши губи й напружено піднявши підборіддя, запитав ворога:

— Местный?

Майор заперечно похитав головою. Навіть цей рух у нього вийшов пташиним.

— Россиянин?

Тепер уже чоловік-птах кивнув головою ствердно.

— Ясно, — сказав Леопард, спустившись із дзвіниці.

— Кто в машине? — запитав Мозес.

— Никого, — відповів майор.

— Тоді вперед, — Леопард указав йому на двері.

Вони тихо вийшли у двір і рушили до машин.

— Не варто, Леопарде, — сказав Мозес. — На ній ми не вирвемося.

Командир погодився.

— Стой здесь, — сказав він майору, й офіцер тямущо кивнув. Вони зупинилися біля машин.

Навівши обидва стволи на російського офіцера, бійці «Правого сектора» позадкували до колектора. Вони обережно ступали землею і так само обережно, прикриваючи один одного і не відводячи стволів від росіянина, один за другим стали спускатись у бетонний колодязь. Стріляти в майора не стали, але не з гуманних міркувань. Він залишався живим і неу шкод женим через небажання «правосеків» здіймати шум. Леопард зник у люку, за ним туди поліз і Мозес.

І тут раптом любитель класичних джазових наспівів попрохав командира.

— А дай-но мені «Муху», Леопарде.

Командир міг відмовити. І, напевне, відмовив би в спокійнішій ситуації. Якби встиг подумати про наслідки. Але зараз його мозок, перезбуджений адреналіном, страхом та азартом, не зміг зрозуміти, що хоче робити Мозес із зеленим тубусом.

Леопард був на дні бетонного колодязя, коли почув від бійця невиразне «А вальну я по оцій дрезині». Леопард безпомилково визначив, що йдеться зовсім не про зелений «бобик», а про важку установку. Була в бійця спокуса одним ударом покінчити зі страшною машиною. Але це навряд чи могло вийти. Занадто масивною була вона для одноразового гранатомета.

— От і знадобилася труба, — сказав Мозес і звів гранатомет. Леопард знизу побачив, як ноги бійця, що наполовину висунувся з люка, шукають точку опори. Але все знову пішло не так. У цей момент у двір монастиря повернувся Ніколаїч на джипі. Він позбирав по дорозі своїх бійців, і тепер вони, не довго думаючи, відкрили вогонь у бік Мозеса. Відразу кілька куль увійшли в слабку людську плоть, і тіло засмикалось у конвульсіях. Він загинув майже миттєво, але рука вже мертвого солдата натиснула на спуск гранатомета. Снаряд, видавши страшний гуркіт і шипіння, вирвався з труби й помчав у бік цілі. Конвульсії змусили його поміняти первісну траєкторію, і замість гусеничної установки він увійшов у відчинені двері «УАЗика». Знизу Леопард почув вибух, але побачив над головою тільки чорно-червоні клуби та ноги Мозеса. Вони зісковзнули з металевих скоб і повисли майже біля самого краю колодязя. Розгрузка Мойсея, зачепившись за виступ арматури, не дала йому впасти на дно колодязя і цим урятувала життя командира.

— Лисий, Черкесе! — гукнув він у темряву гулкого тунелю. — Сюди!

Тіло Мозеса вже відтягали від люка, і Леопард зрозумів, що буде далі. У колодязь полетить граната, і якщо вона їх не порве, то напевне контузить. І тоді вони навряд чи дійдуть до своїх. Але якщо він наважився залишити мертвих на полі бою, то з живими так учинити не міг. І Лисий із Черкесом устигнуть підбігти тунелем до того, як вхід у колодязь відкриється перед супротивником. Уперед! Небезпека лишалася позаду.