Готель - Артур Хейлі
Зібравши всю свою волю, він відсторонив Маршу і, лагідно взявши її за руки, сказав:
— Я мушу йти.
Вона провела його до тераси. Прощаючись, він мовчки пестливо торкнувся рукою її волосся. Вона прошепотіла:
— Пітере, любий…
Коли він збігав сходами вниз, йому здавалося, що він летить на крилах.
14
О 22.30старший готельний детектив Огілві перевальцем увійшов у підземний тунель, що з’єднував головний корпус «Сейнт-Грегорі» з гаражем.
Він обрев цей шлях замість зручнішого наземного переходу з першого поверху, щоб якомога менше людей бачило, куди він іде. Тій самій меті мала служити й обрана година: на цей час мешканці, що виїздять кудись машинами, вже роз’їжджаються. Крім того, десь о цій порі припиняється потік приїжджих — принаймні тих, що подорожують автомобілями.
Огілві запланував свій від’їзд у «ягуарі» герцога Кройдонського на першу годину ночі. Але перед тим він мав ще здійснити одну операцію, по змозі без свідків.
Все потрібне для цієї операції гладун ніс із собою в паперовому мішку.
В понеділок уночі, коли «ягуар» збив жінку з дитиною, одна фара його розбилася. При цьому зовнішній обідок фари злетів і перебував тепер в руках поліції, а корпус її зсунувся. Щоб вести машину в темряві, треба було замінити оптичний елемент і якось закріпити корпус. Але звертатися в такій справі до ремонтної майстерні чи до механіка готельного гаража означало б лізти в петлю.
Вчора, вибравши час, коли в гаражі було безлюдно, Огілві оглянув машину — вона стояла в закутку за колоною — і вирішив, що, діставши оптичний елемент приблизно такого ж розміру, він сам зможе відремонтувати фару.
Потрібну деталь можна було б, звісно, купити в єдиного в Новому Орлеані торговця автомобілями, який продавав і «ягуари». Але, зваживши ризик, Огілві цей варіант відкинув. Хоч поліція ще не визначила марки розшукуваної машини, осколки фари не сьогодні-завтра заговорять. Слідчі не обминуть своєю увагою торговця «ягуарами», а той, безперечно, зразу пригадає, хто купував у нього цю деталь. Тим-то Огілві вирішив задовольнитися стандартним герметизованим оптичним елементом американського виробництва, який він придбав у магазині самообслуговування. За розміром цей елемент начебто підходив. Лишалося встановити й випробувати його.
Купівля лампи була лише одним епізодом заморочливого дня, який приніс старшому детективові і радість, і тривогу. Крім того, його змагала фізична втома — а попереду ж була безсонна ніч за кермом… Він утішав себе згадкою про двадцять п’ять тисяч доларів, з яких десять тисяч, як було домовлено, він вже одержав від герцогині Кройдонської. То була напружена, мовчазна сцена: герцогиня пихато, зневажливо передає пачки банкнотів, він, Огілві, квапливо пхає їх у портфель, а герцог, п’яний як чіп, стоїть, поточуючись, поряд, лупає очима і, мабуть, не усвідомлює, що, власне, відбувається.
На згадку про гроші гладунові теплішало на серці. Тепер вони були сховані в надійному місці, а при собі він залишив тільки дві сотні — на випадок, якщо в дорозі станеться щось непередбачене.
Тривога, що затьмарювала цю радість, мала дві причини. По-перше, Огілві добре розумів, що з ним зроблять, якщо впіймають у розшукуваному «ягуарі». А другою причиною був Макдермотів недвозначний наказ — не відходити далеко від готелю.
Нічна крадіжка, що, видима річ, свідчила про появу в «Сейнт-Грегорі» професіонального злодія, сталася так невчасно, що гірше й не придумаєш. Огілві зробив усе, що міг. Він повідомив міську поліцію, і детективи допитали потерпілого. Персонал готелю і, зокрема, інших охоронників було попереджено, а заступник Огілві дістав детальні інструкції про все, що треба зробити в екстреному випадку. І все-таки Огілві добре усвідомлював, що повинен бути на місці й особисто керувати всіма заходами. Завтра, коли Макдермот довідається про його від’їзд, скандал буде грандіозний. Зрештою, на скандал начхати, бо макдермоти приходять і йдуть геть, а Огілві лишається — з причини, відомої тільки йому й Уорренові Тренту. Ні, не скандалу боявся старший детектив, а надмірної уваги до своєї особи, розпитів про те, куди він зникав на кілька днів.
В один тільки спосіб крадіжка прислужилася йому — надала можливість іще раз відвідати поліційне управління, де він, ніби між іншим, поцікавився, чи є зрушення в розслідуванні вбивства на дорозі. Йому відповіли, що інтенсивні пошуки не припиняються, і як тільки слід буде знайдено, в операцію включаться всі наявні поліційні сили. Через газету «Стейтс-айтем» поліція звернулася до населення з новим закликом — негайно повідомляти про будь-який автомобіль з ушкодженим крилом чи фарою. Це означало, що непомітно вивести «ягуар» за місто буде тепер ще важче…
Пройшовши тунель, Огілві опинився в підземному ярусі гаража.
В скупо освітленому приміщенні панувала тиша. Огілві завагався: підніматися зразу до герцогової машини, що стоїть кількома ярусами вище, чи спочатку зайти на контрольний пункт, до нічного чергового? Вирішивши не ризикувати, він попрямував до контрольного пункту, відсапуючись, подолав два прольоти металевих сходів і зайшов до яскраво освітленої скляної будки, розміщеної на рівні вуличного тротуару при в’їзді в гараж. Контролер Калгмер — прискіпливий, занудистий старигань — відклав газету.
— Хочу вас попередити, — сказав Огілві, — що я беру машину герцога Кройдонського. Бокс триста сімдесят один. Герцог просив зробити одну послугу.
Калгмер насупився.
— Не знаю, чи маю право дозволити вам, містер О. Без доручення не можна.
Огілві витяг з кишені записку, написану вранці на його прохання герцогинею Кройдонською.
— Цього вам вистачить?
Нічний контролер повільно й уважно прочитав записку, потім покрутив її в руках.
— Та, мабуть, вистачить.
Старший детектив простяг руку — забрати записку.
Калгмер похитав головою.
— Ні, хай залишиться в мене. Це ж документ.
Гладун знизав плечима. Записку, звісно, краще було б забрати, але, наполягаючи, тільки привернеш увагу до факту, який інакше швидко забудеться…
Показавши на паперовий мішок, він сказав:
— Я віднесу це в машину, а виїду пізніше, години за дві.
— Будь ласка, містер О., — кивнув контролер і знову втупив очі в газету.
За кілька хвилин Огілві підійшов до бокса 371 і сторожко озирнувся. Наполовину заповнений машинами ярус — велике приміщення із залізобетонною підлогою й низькою стелею — був безлюдний. Шофери нічної зміни — так звані «жокеї», що розвозять машини по боксах, очевидно, зібралися
