Готель - Артур Хейлі

Він знову спустився у вестибюль і з невимушеним виглядом людини, якій нікуди поспішати, пройшовся повз конторку портьє. Швидкого, пильного погляду вистачило, щоб пересвідчитися: гніздо номера 973-77 нічим не відрізняється від гнізд інших, плебейських номерів.

Було б, однак, необачно відразу просити цей ключ. Мілн сів і почав спостерігати. І правильно зробив.

За кілька хвилин йому стало ясно, що персонал готелю попереджений. Якщо звичайно портьє видавали ключі, навіть не дивлячись на тих, хто їх бере, то тепер вони поводилися обережніше: в кожного, хто просив ключ, питали прізвище, а потім перевіряли його за реєстраційним списком. Ключник зрозумів, що про його нічну вилазку стало відомо і в готелі вжито додаткових заходів безпеки.

З тривогою він подумав, що тепер адміністрація зробить і наступний крок: звернеться до поліції, і вже через кілька годин, можливо, новоорлеанські лягаві знатимуть, що їм треба шукати рецидивіста на прізвисько Ключник Мілн. Правда, якщо вірити ранковій газеті, то майже вся місцева поліція й досі розслідує недавнє вбивство на шосе. Але хтось у поліційному управлінні неодмінно викроїть кілька хвилин на те, щоб зв’язатися по телетайпу з ФБР. І знову, згадавши, чим пахне для нього ще один арешт, Ключник відчув майже непереборне бажання зібрати манатки і, поки не пізно, дременути. Зупинила його тільки згадка про ранкову добру прикмету.

Ключникові спостереження принесли йому й певну користь. Один з портьє, молодий ще хлопець з білявим кучерявим чубом, поводився досить невпевнено, а час від часу просто губився. Ключник зробив висновок, що це — новачок.

А що як скористатися з недосвідченості цього хлопця? Доведеться, звичайно, ризикувати, але, зрештою, і тут угадується добра прикмета — сьогодні вже не перша… Він вирішив кувати залізо, поки гаряче, і обрав уже не раз випробуваний прийом.

Підготовка до операції мала забрати щонайменше годину. Оскільки ж наближався обідній час, а з ним і кінець зміни, треба було поспішати. Ключник вискочив з готелю й поспішив на Кенел-стріт — до універмагу «Мезон Бланш».

В універмазі, ощадливо витрачаючи гроші, Ключник купив кілька недорогих, але громіздких речей — головним чином, дитячих іграшок — і почекав, щоб кожну річ запакували в коробку з фірмовим знаком універмагу. Обвішаний пакунками, він по дорозі назад заскочив до крамниці квітів, де придбав ще й горщик з розквітлою азалією. Тільки після цього він подався до готелю.

Ключника майже не видно було під купою пакунків і квітами, коли швейцар при вході з Карандель-стріт квапливо розчинив перед ним двері.

Він походив трохи по вестибюлю, вдаючи, ніби роздивляється рекламні вітрини, а насправді чекаючи слушної миті: йому треба було, щоб біля перегородки портьє зібралося кілька чоловік і щоб ключі почав видавити саме той зелений хлоп’як. І те, і те сталося майже водночас.

Оглушений калатанням власного серця, Ключник наблизився до перегородки.

Він був третій у черзі до хлопця з білявим кучерявим чубом. За хвилину попереду лишилася тільки літня жінка, яка назвала себе й одержала ключ. Та вже відійшовши на крок, жінка згадала раптом, що їй треба переадресувати свою кореспонденцію й почала розпитувати портьє, як це робиться. Запитанням, здавалося, не буде кінця, а хлопець відповідав на них дуже невпевнено. Охоплений нетерплячкою, Ключник бачив, що жменька людей, які стояли в черзі до інших портьє, швидко тане. Ось один із портьє звільнився й запитливо глянув на нього. Ключник уник його погляду, благаючи бога, щоб він заткнув пельку цій старій талалайці.

Нарешті жінка відійшла. Молодий клерк подивився на Ключника і мимоволі всміхнувся, побачивши гору пакунків, увінчану горщиком з азалією.

Ключник крижаним тоном вимовив заздалегідь приготовані слова:

— Дуже, дуже смішно. Може, ви все ж зробите ласку й дасте мені ключ від номера дев’ятсот сімдесят третього?

Хлопець зашарівся, й усмішка вмить злетіла з його обличчя.

— Даю, сер.

Збентежений, він крутнувся і зняв ключ з гачка.

Називаючи номер, Ключник побачив, що один із чергових скоса глянув на нього. Тепер усе висіло на волосинці. Очевидно, номер Президентського люкса цим портьє добре відомий, і якщо втрутиться досвідчений клерк — він погорів. Ключник спітнів.

— Ваше прізвище, сер?

— Це що — допит? — гримнув Ключник і водночас упустив два пакунки. Один упав на перегородку, а другий — на підлогу за нею. Зовсім знітившись, молодий портьє підняв і подав йому обидва. Його старший колега, зневажливо посміхнувшись, одвернувся.

— Прошу пробачення, сер.

— Гаразд, гаразд. — Почепивши покупки на пальці й зручніше перерозподіливши ті, що були у нього в другій руці, Ключник простяг долоню по ключ.

На якусь частку секунди хлопець завагався, але створений Ключником образ був надто переконливий: молодий портьє бачив перед собою втомленого, нервового, навантаженого покупками чоловіка; респектабельного джентльмена (про це свідчили знайомі емблеми «Мезон Бланш» на пакунках); роздратованого клієнта, з яким жарти погані…

Хлопець поштиво поклав у простягнену долоню ключ від номера 973.

Поки Ключник неквапливо йшов до ліфта, біля перегородки портьє знову зібралася черга. Він крадькома озирнувся. Добре! Тепер їм ніколи буде побалакати між собою — отже, менше шансів на те, що його поведінка викличе у них якісь підозри. Але ключ однаково треба повернути якнайшвидше. Його відсутність можуть помітити, почнуть розпитувати, а це особливо небезпечно тепер, коли весь персонал насторожі.

Він сказав ліфтерові: «Дев’ятий» — на випадок, якщо хтось чув, як він просив ключ з номером на дев’ятку. Вийшовши з ліфта, він зупинився й почав поправляти пакунки, а коли двері за ним зачинилися — кинувся до службових сходів. Збігаючи вниз, на свій восьмий поверх, Ключник на хвильку зупинився біля урни й засунув туди вже непотрібну азалію. А за кілька секунд уже був у своєму 830-му номері.

Пакунки він квапливо покидав у шафу. Завтра він однесе їх назад в універмаг і зажадає, щоб повернули гроші. Справа тут не у витраченій сумі — вона мізерна в порівнянні із здобиччю, на яку він націлився, — а в тому, що речі ці надто громіздкі, з собою не забереш, а кинеш у номері — залишиш по собі промовистий слід.

Не гаючи й секунди, він розстебнув блискавку на валізці й вийняв з неї невеличку шкіряну коробку. В ній лежала пачка білих карток, кілька добре вигострених олівців, кронциркуль і мікрометр. Узявши одну картку, Ключник поклав на неї ключ від Президентського люкса й старанно окреслив його контури олівцем. Потім за допомогою мікрометра й кронциркуля виміряв його товщину й точні розміри поздовжніх жолобків та виступів борідки, — все це він записав на тій самій картці.