Тато в декреті, Артем Чапаєв

Коли я часом скаржусь, яка депресія накочує через брак людського контакту, через нервове виснаження або нудьгу, через те, що не робиш чогось справжнього, — знайома жінка може втішати, наприклад, ось так:

— Та ви робите щось справжнє просто тепер: ви створюєте історію «тато в декреті», таку собі антропологічну розвідку. Для мене важливо отримати підтвердження тим речам, які я бачу. Але жінки до них звикли й не вважають за потрібне навіть обговорювати, не те що змінювати. Я думаю, ваш особистий досвід має трансформуватись у великий осмислений текст, і той текст може вплинути на багатьох людей. Я бачу цей потенціал. І це таке справжнє, що справжніше нікуди.

Так мені сказала Оксана Самара, і вона одна з тих, хто подав ідею написати цю книжку. Знову ж, тут мій привілей чоловіка: чи кожна людина, перебуваючи в декреті, може вважати, що здійснює «антропологічну розвідку»?

Але й це ще не все.

Знаєте, у чому різниця між жінкою та чоловіком, які йдуть у декрет? Чоловік має вибір. Хай би як тобі було важко в окремі дні, хай би як ти страждав, що «годинник цокає, ти міг би стільки всього зробити», — тобі легше від відчуття, що ти пішов на все добровільно. Наприклад, із міркувань справедливості щодо жінки, для якої також «годинник цокає», яка теж може багато чого хотіти від життя, але в більшості випадків у перші роки після народження дитини вибору не має.

Двоє наших знайомих одружилися дуже молодими, а невдовзі в них народилася дитина. Обоє розумні, високоосвічені, прогресивні. Вивчали в університеті соціологію, культурологію, ба більше — критичну теорію. Однак, звісно, після народження дитини для жінки розпочався період «сидіння вдома», а для чоловіка мало що змінилося. Він продовжував самовдосконалюватися, працювати, розвиватися. Утім, мабуть, вивчення критичної теорії не обов’язково прищеплює критичне мислення. Теоретизуючи про різні види експлуатації, на практиці можна експлуатувати людей довкола себе. Поки чоловік займався Важливими Речами, жінка одноосібно міняла підгузки, гуляла з візочком, носила малятко на щомісячні медогляди в поліклініку, а згодом проводила ранки на дитячому майданчику, дні на кухні, вечори в дитячій кімнаті. Аж тепер вона каже:

— Я була молода й не думала, що може бути інакше.

Отже, чому жінок не хвалять за те, що вони сидять із дітьми? Бо їх ніхто не питає, чи вони хочуть. Чому чоловіків за те саме хвалять? Для них те саме — неабиякий подвиг? Лише тому, що вони роблять це з власної волі?

Не заперечую, часом до чоловіків у декреті ставляться негативно. Пригадую, український політик (назвімо його Чер-енко) на тлі корупційного скандалу, щоб його за законом не могли звільнити з державної посади, утік у відпустку з догляду за дитиною. Почалося:

— А-ха-ха! Що то за чоловік, який іде в декрет?

Ну, звісно. Кого в нас здивуєш корупцією? А от чоловічий декрет! А-ха-ха!

Припускаю, така думка й домінує серед певної частини населення. Серед найменш освіченої частини.

Є в нас мужик на районі, цікавиться переважно випивкою. Супився-супився, дивлячись на мене з немовлям, а якось, коли був особливо вмазаним, гикнув і сказав:

— Й-йя тебя умоляю! Н-не уподобляйся женщине!

Відтоді мовчить, але вітатися припинив. Я розумію: нормальний мужик має після роботи (або й сидячи без роботи) не займатися бабськими справами, а ходити в гараж тусити з іншими нормальними мужиками.

Подібному контингенту — враховуючи, що люди в декреті «сидять» і часом жартують про «відсидку тривалістю стільки-то років» — допоможе хіба піар-кампанія під гаслом: «Не сидел — не мужик!»

Люди, які не рефлексують, кажуть іноді, що жінці доглядати за дітьми «природно», а чоловікові — ні. Але це стосується винятково питання молока. Тільки тут у чоловіка, як в анекдоті: «От чого нема, того нема».

Оксану всі до єдиної наші старші родички питали:

— Молочко є?

— Та є, чого б йому не бути?

Трапляється всяке, але в наших друзів молоко завжди було й навіть питання про його відсутність не поставало. Проблема з молоком серед усіх знайомих сприймалася як щось виняткове. Оксана годувала старшого сина майже до півтора року. З молодшим припинила місяців у десять — просто тому, що дуже хотіла на роботу і знала, що їй невдовзі їхати в кілька відряджень.

У радянські часи, я так розумію, проблеми з молоком були, найпевніше, за правило, ніж за виняток. Чому, не знаю. Утім, припускаю, що й тепер є чимало людей, які від перших місяців годують дітей сумішами. Або як чинила, наприклад, одна моя подруга: зціджувала молоко та зберігала в морозилці — їздила навіть за кордон, а тим часом погодувати дитину міг батько.

Це до чого? Ні, не як привід зайвий раз подумати про жіночі груди. Це до того, що коли вигодовування штучне — тим більше нема «природних» причин, чому чоловік не може піклуватися про дітей замість жінки. Є ж вимушені ситуації. Мій приятель розповідав про свого сусіда, який сам виховує двох доньок. Дружина померла, коли дівчата були маленькі, бабусь поряд не було. На няньок грошей бракувало. Тато працював і водночас доглядав за дітьми. Важко, звісно. На роки поставив хрест на особистому житті. Але впорався, як впоралася б і мама. Нині його доньки — розумні, добрі, соціабельні підлітки.

У решті, крім молока, — що таке «природно»? Я дуже перепрошую і пуритан та креаціоністів прошу пропустити наступний абзац.

Ми все-таки примати. Як співає австралійський комік