Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Сучасна проза » Покарання - Роман Квант

Покарання - Роман Квант

Читаємо онлайн Покарання - Роман Квант
Це хоча трохи заспокоювало мої напружені, як струна скрипки нерви. Після кількох глибоких затяжок, я став більш толерантно і стоїстично сприймати все, що сталося. Тим паче, ситуація зараз повернулася в кращу сторону.

— Може вас все-таки варто відвезти до лікарні? — спитав я, пускаючи отруйний дим в свіже повітря.

Навіть, якщо фізичних травм їй довелося уникнути, то незнайомка може мати психологічну травму, яка може призвести до непередбачених наслідків.

— Дякую, не треба. Я просто злякалася і все… Мені дуже пощастило… А можна сигарету мені? Я дуже сильно нервуюся…

— А ви впевнені, що добре себе почуваєте? — поцікавився я, уважно задивившись на її юне, ніжне, витончене та досконале обличчя — автентичне обличчя ідеалу всесвітньої краси.

— Звісно. Я вже доросла, щоб вирішувати курити мені чи ні, — вона не зводила з мене своїх блакитних очей, коли казала ці слова.

Я знизив плечима і дав запалити дівчині. Про флягу наповнену коньяком навіть казати не збирався, бо алкоголь в такій стресовій ситуації може їй лише зашкодити. Вона сильно затягнулася і кілька разів закашляла. Я зрозумів, що вона ніколи раніше не палила, але нічого не сказав про це. Просто тактично мовчав і спостерігав за тим, як дівчина палить.

— Господи! Якою я дурепою виглядаю у ваших очах!

— Чому це? — щиро здивувався я.

— Тому що це дуже безглуздо так себе вести. Спочатку я замріялась, коли йшла по дорозі. Потрапила майже під колеса машини, але чудом залишилася живою. Зараз сильно переживаю… Вперше в житті закурила. Ну… до цього курила тільки на випускному вечорі. Одним словом, все якось дивно виходить. Що ви про мене подумаєте? Господи! Мені просто дуже соромно так…

— Вам немає чого соромитися.

— Ні, є! — вона уважно і серйозно на мене дивилася, десь хвилину не відриваючи погляд. — Стривайте! Невже це ви?

— В якому сенсі? — щиро здивувався я.

— Невже ви… ви Остап Дорошенко? Популярний український письменник? — вражено спитала дівчина.

В ту мить її зволожені очі блищали від збудження, цікавості та неймовірності останніх подій, які не могли так швидко вкластися до голови, щоб мозок їх розташував у логічній та цілковитій послідовності.

Я завірив її, що і є той самий Остап Дорошенко, але не вважаю себе вже таким популярним.

Хоча, почути такі слова з вуст юної та дуже вродливої леді мені було, звісно, приємно. І я відчував, що ці слова щира правда, а не пусті компліменти, які кажуть на буденних світських вечірках в оточенні тютюнового диму та алкогольних напоїв.

4

— Перестаньте бути таким скромним.

Дівчина дістала із сумочки книжку «Друге пришестя» і показала моє фото ззаду, що було зроблено за кілька місяців до виходу роману. Тоді в мене було щасливе, безтурботне обличчя молодого літератора, впевненого у своєму майбутньому. А зараз… Зараз я був трохи напружений творчою кризою та її можливими наслідками.

— Остапе, ви знаєте, що я ваша велика прихильниця. Фанатка. Прочитала усі три романи. Дуже сподобалося. Ви пишете так реалістично і цікаво, ніби справді таке відбувалося у житті!

— Дякую вам. Приємно це чути. Бо іноді мені кажуть, що я пишу дуже нудні жахливі книжки.

— Ну що ви?! Вони просто не оцінили вашого таланту. Жахливі речі теж треба вміти красиво описувати, як ви.

Ну ти даєш! Ледве не задавив одну із своїх фанаток. Хто тоді буде читати твої твори, якщо ти повбиваєш всіх своїх читачів?

Ця думка здалася мені дуже смішною. Я ледве зумів стримати гомеричний регіт в глибині легень.

— Перепрошую, а ви не поставите мені автограф? Адже не кожного дня я особисто зустрічаюся з відомим письменником, ще й під колесами авто.

— Це не випадковість.

Я дістав авторучку з кишені і відкрив книжку на першій сторінці.

— Як вас звати?

— Зоряна.

Найкращі побажання Зоряні у здійсненні всіх заповітних мрій від Остапа Дорошенка в день знайомства — написав я і поставив свій підпис. Зазвичай, я не писав таких довгих побажань, але цього разу зробив виняток для цієї чарівної дівчини.

— Дуже дякую вам.

— Це вам дякую, що ви прочитали усі мої романи, — зауважив я, повертаючи книгу її володарці. — Який твір вам найбільше сподобався?

— Останній. «Друге пришестя» така захоплююча книжка! Я її прочитала за півночі. Але інші книжки теж дуже цікаві.

— Мені теж останній роман більше всього сподобався. Мабуть тому, що я писав його легше всього.

— Остапе, сьогодні видався такий важкий день. Я ледве не загинула… Мені треба додому. З вами можна буде якось поговорити про творчість іншим разом? Не сьогодні.

Здавалося, дівчина настільки була шокованою мене побачити в реальності, що навіть забувала деякі правила ввічливості.

— Звичайно, — погодився я. — Зоряно, я можу вас підвезти куди скажете. Хоч зараз. Все-таки я винен в тому, що сталося.

Зоряна замислилася.

— Мені якось не зручно… У вас купа справ. Писати треба…

— Перестаньте, то вже мої проблеми. Якщо ви хочете, то я можу викликати таксі. Не подумайте, що я вас примушую сідати в машину. Я на психа начебто не схожий.

— Не схожі. Тому я вам довіряю. Для мене велика честь їхати в одній машині з таким генієм, як ви.

— Ну це вже перебільшення. В першу чергу я звичайна людина, як всі.

Але мені, звісно, було приємно почути такі слова. Адже для письменника як і для будь-якого митця найголовніше в житті — це признання його талантів, висока оцінка того, на що ти тратиш весь вільний час, пишеш твори, редагуєш їх і боїшся, що це нікому не потрібно. На щастя, я вже пройшов через цю перешкоду.

— Зоряно, то як? Ви сідаєте у авто чи підете пішки додому?

Вона обрала перше.

Відгуки про книгу Покарання - Роман Квант (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: