Покарання - Роман Квант
Я намацав в кишені джинсової куртки пачку «Вінстон» і витяг одну сигарету.
— Справи? — нарешті я прикурив і випустив сірувате, попелясте пасмо диму, що вилося навколо мене наче гадюка. — Так собі…
— А чого ти перестав ходити до клубу?
Він мав на увазі клуб «Аномалія», про який я вже згадував один раз. Більш детально про нього я розповім трохи згодом.
— Та зараз не до клубу. Тим паче я не вірю в ті балачки, що там розповідають.
Він у відповідь засміявся.
— Не віриш? Остапе, ти ж написав про це цілі три книжки. Ти пишеш містику, так?
Я трохи знизив плечима.
— Ну пишу… Писати то одне, а вірити в цю маячню я не збираюся, — я ще раз затягнувся і зробив ковток пива. — Крім того тут така фігня…
— Ти про що?
— Та ось роман новий ніяк не йде. Я повинен через два місяці нести рукопис у видавництво, а в мене не написано, а ні строчки.
— Як це так? Ти ж казав, що працюєш над новим твором.
— Намагався працювати, але це були дитячі писульки. В мене психологічний бар’єр. Творча криза, розумієш? «Друге пришестя» вийшло в друк чотири місяці тому. Але за цей час я нічого більше не писав. Просто застряг і все. Немає жодних ідей про що писати…
Деякий час ми просто мовчки сиділи. Я знервовано курив і замовив ще один кухоль пива. Атмосфера тут була якоюсь дивною і ці балачки про творчу кризу тільки ще більше псували мені настрій.
— Дивно… — сказав він задумливо. — Ти написав такі романи. Справжні бомби! Вони стали бестселерами. Сюжети в них такі яскраві. А що трапилося зараз?
Я задумався.
— Не знаю. Можливо мені чогось не вистачає в цьому житті.
Власне, так і було. Я боявся, що написавши три чудові книжки, не зможу більше нічого путнього написати. Це мене страшенно лякало і, можливо, створювало ще більший бар’єр в письменницькій кар’єрі, яка триває всього-на-всього нещасних якихось два з гаком років. Але як подолати цей бар’єр, з яким я зіткнувся перший раз в житті? Рідко можна знайти такого літератора, якого творча криза обминула десятою дорогою. Більшість письменників вирішують цю проблему за допомогою алкоголю, цигарок чи наркотиків. Або все у купі, щоб пробудити музу і написати своє чергове дітище, себто ще одне геніальне на їхню думку творіння.
— Так, тобі не вистачає нових вражень, — сказав Юрко, наче досконало знав усю літературну кухню та всі тонкощі письменництва, щоб розбудити музу і писати під впливом творчого екстазу, себто натхнення. — Приходь на засідання клубу. Ти ж перестав ходити на збори. Ми поговоримо про надзвичайні випадки із життя людей. Може знайдеться тема і для твого нового роману.
— Дуже сумніваюся в цьому, але спробувати варто.
— До речі, у четвер буде цікавий виступ екстрасенса з лекціями по аномаліям. Це буде відбуватися в будинку культури. Напевно, багато люду прийде. А потім буде фуршет, — Юрко лукаво підморгнув. — Можна бухнути на халяву.
Не хочу здаватися алкоголіком, але пропозиція випити рідину із високим градусом ще й за безкоштовно мене трохи спокусила.
3Я випив чотири кухлі пива і залишив багато бичків у попільничці, поки ми розмовляли з Юрком. Здебільшого про мою творчу кризу. Я навіть трішки захмелів, але був не проти ще пропустити чарчину чогось більш міцного, але друг наголосив, що його чекають важливі справи.
— Це ти вільний літератор живеш, як хочеш. А мені треба багато працювати, щоб заробляти хоча б п’яту частину тих грошей, що ти маєш, — трохи сумно зауважив Юрко.
— Ну ти вже загнув. Я ж тобі не Ден Браун чи Стівен Кінг. Мені б хоча б до рівня Куркова чи Андруховича дотягнути…
Наостанок Юрко мені залишив візитну картку, на якій було написано:
ПШЕНИЧНИЙ ПИЛИП ЯРОСЛАВОВИЧ
ДОКТОР ТРАНСПЕРСОНАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ
ЕКСТРАСЕНС ТА БІОЕНЕРГЕТИК
Я недбало покрутив прямокутної форми візитку в руках, відносячись до цього несерйозно. В мене завжди виникало якесь недовірливе ставлення до всіляких медіумів та екстрасенсів, бо я вважав їх діяльність несерйозними речами, а звичайним шарлатанством.
— Остапе, приходь завтра на семінар. Не пошкодуєш.
— Гаразд, прийду.
На цьому ми розпрощалися.
4Долина.
Я здригнувся наче від побаченого увісні кошмару і не міг збагнути, що відбувається. Здається я десь почув це слово. А може це чиєсь ім’я? Правда, я ніколи не чув таких дивних імен за все своє життя. Чому воно повинно з’являтися в моїй голові?
Цього я не знав. Не знав, що моя доля дуже тісно містичним чином вже давно переплітається з цим ім’ям та всім, що з ним безпосередньо пов’язано.
Розділ 31
Я переконаний, що на життєвому шляху кожної людини доля дає знаки, але не кожен вміє їх помічати і використовувати на своє благо. Бувають такі переломні моменти в житті, коли в тебе виникає спонтанне, імпульсне бажання кудись піти і щось конкретне зробити. Особливо, коли в тебе від цього несподівано змінюється все подальше життя і ти знаходиш те, що так довго шукав.
У той вересневий, теплий день зі мною таке сталося.
Як раз в мене закінчилися всі необхідні продукти в холоднику і я вже збирався сходити в найближчий супермаркет. З прекрасним відчуттям ейфорії я вже йшов здійснювати свій намір. Але чомусь несподівано кардинально змінив рішення і поїхав на авто у магазин. Просто в мене виникло ще одне бажання заскочити в книжкову крамницю і придбати кілька творів