Ангели помсти - Олесь Ульяненко
Гриша Науменко і Тетяна Рудківська ніколи, ні за яких обставин не зустрічалися одне з одним. Можна це сприймати як нелогічне попередження, а не філософську дефініцію. Хто курить кожного дня сигари «Корона», не може бути філософом. Він є, швидше, продуктом для філософів. Але ані на саму філософію, ані на її живлення ніколи не було великого попиту, як і на сигари «Корона», певне, всі рекорди поб’є миршавенька пачка «LM». Тому Гриша і Таня зависли, як у паскудному комп’ютері, між тим і цим. Ось так. Хоча факт їхнього народження йшов навіть не по одній паралелі, а, радше, у різні точки призначення. Єдина різниця була в тому, що ця подія відбувалася з інтервалом у п’ять років, але день у день, хвилина в хвилину, секунда в секунду.
Її життя нагадувало в’ялу шизофренію, з тим винятком і різницею, що дурдом гуркотів у неї за вікнами будинку, а не в голові. Можна сказати так: Танька не любила думати, тому що не знала, як це робиться. І версія, що вона повна ідіотка, у нас начисто відпадає. Що могло побачити неупереджене око посереднього спокусника: приємна посмішка, попелясте цупке волосся, цнотливо зачесане догори, довгі ноги, чиста шкіра і трохи кволі рухи вихованої дівчинки, що завчено пересували її від однієї точки до іншої. От і все. У тримільйонному місті, що набувало статусу столиці, з роями білявих, чорнявих, рудих, каштанових цокотух, вона могла спокусити хіба що запеклого ледацюгу. Не більше. Хоча заковикою був такий факт: Тетяна, Танька була єдиною донькою нафтового магната. На цьому її життєвий дубль можна закрити. Звісно, краще почати з витоків, але вони такі скупі, й ми обмовимось: аби не фатальна зустріч Гриші та Тані, то нам би не довелося морочити голови над її сексуальним досвідом, бо соціальне життя у нашої Тані зовсім було відсутнє. Тато її, добродушний голомозий колобок, з сигарою в роті – він і спав, здавалося, з сигарою, – мав вуркаганські нахили, які з часом викували з нього достойного державного мужа; тож тато її наголошував, що люди, які носять одяг, дорожчий від чотирьох бутиків, мають у цьому, а напевне, і в тому світі більші привілеї, аніж хтось інший. Тато говорив: «Доню, ти повинна пишатися прізвищем Рудківська». Таня вивчила це як прикладну аксіому, і від того їй, напевне, жилось би легше, аби вона те усвідомлювала чи розуміла. Те, що Таня не вдалася ані в батька, ані в маму, колишню московську модель, з нахилами до співів, то сусідів не варто було шукати: самі знаєте, які у нас глибокі ріки, високі мости, а скільки бетонних заводів простоює – пальців на руках не вистачить. Таня росла просто Танею, і в її рослинному існуванні була доля здорового селянського глузду, видно, таки таточкові гени все ж пробилися крізь суцільну лінь, марнотратство і т. д. Дитинство Тані пройшло, так би мовити, під зірками. У її мами, назвемо її Ерікою, жінки з гламурним меланхолійним поглядом тріпотливої лані, писаної красуні, із завченими рухами, наче знятими на рекламний ролик шампуню «Камі», особисті проблеми тісно перепліталися з соціальними: вона постійно повторювала, що треба допомагати бідним, і так рік у рік; але немалі гроші, видрані зубами у чоловіка, йшли на чергове підняття іміджу модної співачки. Чим вам не соціальна сфера? Еріка знала собі ціну, як і її круглобокий чоловік, цей веселий гедоніст із сигарою в роті. Тож Еріка зробила кілька кліпів, ну, там, де вона з чорношкірими танцівниками, з шоколадним блакитнооким метисом у парі виконувала пісню про пристрасть – гу-гу – таку, як у Сахарі, на фоні єгипетських пірамід. Першим спогадом, який Таня закарбувала і який вплинув на її життя паскудним чином, був Новий рік, з блискучими феєрверками, з ялинкою, з гостями, яких обдимало від з’їденого і випитого; єдиний яскравий спогад – це мідноволосий ангел – її мама – у синій, з блискітками, сукні, співає сумну і прекрасну пісню, від якої хотілося плакати і робити казна-що, чого ще маленька Таня не розуміла. Від того вона жила спогадами, не знаючи, що життя давно вготувало пастку або неприємний сюрприз. Неприємний? Як подивитися. Золотий голос матері, запах дорогих чоловічих парфумів, сигар, розв’язні від випивки голоси і рухи, жести, далекі від розуміння пристойності не тільки маленької дівчинки, а й запеклого ловеласа. Проте слід віддати належне – далі жестів і слів у дорослих не заходило. А втім, вона була ще малою, щоб конкретно реагувати на подразники. Батьків Таня бачила рідко. Її виховувала баба, потім нянька. Таня рано почала цікавитися своїм тілом. У голові звірками завовтузилися непристойні мрії. Вона почала мастурбувати. Спочатку Таня хотіла бути повією. Це був красивий французький фільм, з пристрастями, зі злодіями, з відвертими гомосексуальними і натуральними сценами. Тихенько Таня переписала його на CD й у вільний час, якого вистачало на поглинання йогуртів, упивалася фільмом. Що то був за фільм, невідомо. Світ однаковий, так вирішила наша Таня, лише в кіно він привабливий і відповідає її уявленню. Тут би нашій дівчинці сісти за зошити, знаєте, такі, у яскравих обкладинках, і записати, як би вона перемінила світ. Але Таня Рудківська не думала переробляти світ – ура батьківським генам, – а ковтала його з домашнього кінотеатру тоннами. Якби був щоденник, то наша Таня вивела б великими буквами: хочу бути проституткою. Хоча бідна дитина помилялася. Блядь і проститутка – велика різниця, як БМВ і «хаммер». Хто не знає, тому роз’яснимо, що проститутки у поті чола заробляють на прожиття; а особи легкої поведінки, які підставляють своє тіло заради задоволення чи мають якісь хворобливі комплекси, що звуться німфоманією, – простісінькі бляді. І не важливо, де вони мешкають: в особняках чи на вулиці. Чуттєвість засіла так глибоко, що почала рити підводні руслища. Тато, веселий колобок, з палаючими очима, що нишпорили там, де не його лежить, забув диск на столі. Таня, яка нудилася не знати від чого, підчепила той диск, що виявився старою копією демонстрації купальників. В одній з моделей вона впізнала рудоволосу і медоголосу маму.
