Сатурн. Чорні картини з життя чоловіків родини Ґойя - Яцек Денель
Молодість Ґойї припала на один із найблагодатніших періодів в історії Іспанії. При дворі Карла III (правив у 1759-1788 рр.) зібралися освічені, талановиті люди — палкі прихильники ідей французького Просвітництва. Сам король — людина активна й енергійна — усі свої сили спрямував на проведення прогресивних реформ, яких так потребувало суспільство. У цей період були засновані школи ремесел і мистецтва, національні академії. Значною подією стало вигнання єзуїтів та запровадження світської освіти.
Разом із тим, Іспанія того часу залишалася однією з найбідніших країн Західної Європи — з відсталою економікою і дуже низьким рівнем життя населення. Глибока щира релігійність іспанців, віра у всілякі забобони та прихильність до традицій старовини не давали змоги новим ідеям проникнути в душі пересічних людей. Реформи підтримувала тільки освічена верхівка суспільства, оскільки для більшості народу вони асоціювалися з іноземним упливом. Навіть такі заходи уряду, як нічне освітлення вулиць, викликали бурхливий протест міського населення.
У кінці 1788 р. помер Карл III і на престол зійшов його син Карл IV, який не мав державної мудрості й талантів свого батька і не розділяв його просвітницьких ідей. Ґойя зобразив його у своєму шедеврі — великому груповому портреті королівської родини. У композиції картини художник свідомо наголосив на схожості зі славетними «Менінами» Веласкеса, проте у його виконанні віртуозно й вишукано передані переливи шовку й парчі, відблиски коштовностей та орденів контрастують із жорстким, майже ґротескним трактуванням образів.
Криваві події французької революції прискорили процес згортання реформ в Іспанії; прогресивні урядовці Карла III, серед яких були друзі й покровителі Ґойї, були відсторонені. Новий король відновив права інквізиції і повернув єзуїтів. Розгубленість освіченої частини іспанського суспільства тим паче поглибилась, коли у 1792 р. уряд очолив королівський фаворит Мануель Ґодой, людина жадібна й марнославна. Прихильників Карла III було відправлено до тюрем або у заслання.
У цей украй складний для іспанського суспільства період Ґойю спіткала тяжка й загадкова хвороба. У 1792 р. художника частково паралізувало, він майже осліп і втратив слух, його мучили страшні головні болі. На початку 1794 р. більшість симптомів відступила, але він назавжди залишився глухим. Проте на художній кар’єрі Ґойї це практично не позначилося. Вершиною її стало призначення майстра в 1795 р. директором живописного відділення Королівської академії Сан Фернандо. І хоча за станом здоров’я Ґойя був вимушений відмовитися від цієї посади, авторитет майстра був такий високий, що він лишився почесним директором живописного відділення.
Хоча складнощі 1790-х рр. не позначилися на офіційному статусі Ґоїй, проте, вочевидь, і після часткового одужання його психологічний стан був не найкращий. Відчай через особисті проблеми, спричинені невиліковною хворобою, посилювався суспільною кризою, крахом ідеалів юності, вигнанням друзів. У такій атмосфері після повернення до Мадрида у квітні 1797 р. Ґойя почав працювати над однією з найзагадковіших в історії графічного мистецтва серій — «Капричос» (у перекладі з іспанської — «фантазії, капризи»).
Головною темою «Капричос» є зло, що править людством. Воно постійно змінює свої обличчя, може дивитися на світ очима потворної старої звідниці та молодої красуні, що уважно прислухається до її порад, або матері, яка погано виконує свої обов’язки, чи невірної дружини. Хибні вчинки призводять до згубних наслідків. Жорстокість породжує ще більшу жорстокість, розпуста губить усіх, хто їй піддається, а судді нічим не кращі за підсудних.
В аркуші «Сон Розуму породжує чудовиськ» у серії вперше з’являються створіння диявольського світу. Тут варто завважити, що сама ідея приспаного Розуму, через який у світі панує зло, є суто просвітницькою. Але форми, у яких художник побачив цей образ, уже належать наступному часові — добі романтизму. Зло, за Ґойєю, є в серцевині світобудови. Ієрархія темних сил може нагадувати людську, у деяких випадках сприйматись як пародія на суспільні відносини, але не завжди можна чітко визначити походження зла, — і в тому, як жахливі потвори правлять світом, можна відчитати як страшні пророцтва, так і відчай художника від несправедливості життєустрою.
Серія «Капричос» уже понад два століття притягує увагу публіки. Дослідники завважували її зв’язок зі старовинними іспанськими повір’ями, творами Вольтера, «Фаустом» Ґете, сатиричною графікою часів французької революції, іспанським народним лубком. Усе це збагачує наше розуміння цих загадкових аркушів, але не вичерпує їхнього змісту.
Початок XIX ст. був трагічним для Іспанії. Внутрішнє життя країни визначалося відчайдушною боротьбою за владу в королівській родині між Карлом IV, його дружиною Марією Луїзою, її фаворитом — першим міністром Ґодоєм, і сином Фердинандом. Тим часом зацікавленість в іспанських справах проявив підступний іноземний політик — Наполеон вступив у переговори окремо з королем, королевою і принцом та запевнив кожного з них у своєї підтримці. Під приводом майбутнього спільного походу до Португалії у 1808 р. французькі війська ввійшли до Іспанії. Карл IV зрікся престолу на користь Фердинанда, але Наполеон мав інші плани. Королем Іспанії став його брат Жозеф.
Іспанські інтелектуали, серед яких був і Ґойя, чекали від французів змін на краще. Жозеф Бонапарт, котрий перед тим був королем Неаполітанським, проявив себе ліберальним правителем. Він обіцяв провести реформи, на які так чекала еліта, у тому числі ввести нову прогресивну конституцію. Але іспанці не бажали влади іноземців. Чутки про вивезення спадкоємця іспанського престолу з Мадрида стали приводом до повстання, яке швидко охопило всю країну й тривало 6 років. На страшну ненависть до окупантів французькі військові відповідали глибоким презирством до «темних» селян, що призвело до жорстокої війни без правил, людяності, моралі.
У цих умовах восени 1808 р. Ґойя розпочинає роботу над новою графічною серією, і ця робота тривала до 1820 року. Серія увійшла до історії мистецтва під назвою «Жахи війни», хоча сам автор назвав її «Згубні наслідки війни з Бонапартом та інші Капричос». Смерть панує у всіх офортах серії. І це не благородна загибель героя — крок до безсмертя й вічної слави, що була поширеною темою творів багатьох сучасників Ґойї. Смерть тут — страшний і безглуздий кінець фізичного існування, її панування позбавляє живих милосердя й співчуття.
Після вигнання французів з Іспанії у 1814 р. до влади повернувся король Фердинанд VII (син
