Рукопис, знайдений у Сараґосі - Ян Потоцький
Про виїзд до двору вже навіть не думали. Ровельяс зробився понурий і оприскливий. Усе його самолюбство перетворилося в ревнощі, а ревнощі в приховану дражливість. Чоловік переповів мені зміст анонімного листа; ми прийшли до висновку, що селянин з Вільяки мав бути переодягненим закоханим. Ми доручили дізнатися ще про якісь подробиці, але незнайомець зник, продавши свій будиночок. Ельвіра була при надії, ми приховували від неї причини зміни почуттів її чоловіка. Вона добре її бачила, але не знала, чим завдячує цій раптовій байдужості. Граф заявив їй, що не хоче порушувати її спокій і вирішив переїхати в інше приміщення. З Ельвірою він бачився тільки під час обіду, розмова тоді йшла важко й майже завжди набирала глузливого забарвлення.
Коли сестра наближалася до розродження, Ровельяс вигадав важливі справи, які вимагали його присутності в Кадиксі, а через тиждень ми побачили офіційного посланця, який віддав Ельвірі лист, попросивши її, аби вона прочитала його при свідках. Ми зібралися всі і ось що почули:
Сеньйоро!
Я викрив твої відносини з доном Санно де Пенья Сомбре. Я віддавна підозрював зраду, але його перебування у Вільяці переконало мене в твоїй підлості, незґрабно прикритій сестрою дона Санно, яка вдавала його дружину. Без сумніву, мої багатства вибороли мені першість; ти, однак, їх не отримаєш, бо ми більше не побачимося. Я, однак, забезпечу твоє майбутнє, хоча не бажаю визнавати дитину, яку ти носиш у своєму лоні.
Ельвіра не дочекалася кінця того листа, бо вже при перших словах втратила притомність. Мій чоловік поїхав того ж вечора, щоб помститися за кривду моєї сестри. Ровельяс щойно сів на корабель і поплив до Америки. Чоловік мій сів на інший корабель, але страшенна буря поглинула їх обох. Ельвіра народила на світ дівчинку, яку ти тут бачиш зі мною, і через два дні померла. Я не розумію, як я сама залишилася в живих, але гадаю, що саме безмір мого горя дав мені сили, щоб його витримати.
Дівчинка при хрещенні отримала ім’я Ельвіра. Вона нагадувала мені мою сестру, а що поза мною вона нікого на світі не мала, то я вирішила присвятити їй своє життя. Я доклала певних зусиль, щоб запевнити їй спадок по батькові. Мені сказали, що треба звернутися в мексиканський суд. Я написала в Америку. Мені повідомили, що спадок був розділений між двадцятьма дальшими родичами, а також добре відомо, що Ровельяс не визнав дитини моєї сестри. Всіх моїх доходів не вистачило б на оплату двадцяти судових позовів. Я обмежилася тим, що отримала в Сеґовії документ на підтвердження народження і стану Ельвіри, продала наш міський дім і виїхала до Вільяки з моїм майже трирічним Лонсето і Ельвірою, яка мала три місяці. Найбільшою моєю бідою був вигляд будиночка, де жив колись клятий незнайомець, який палав таємним коханням до моєї сестри. Нарешті я звикла, і мої діти стали моєю єдиною розрадою.
Вже близько року минуло від часу, як я переїхала до Вільяки, коли одного дня я отримала з Америки листа такого змісту:
Сеньйоро!
Цього листа посилає тобі нещасний, повна шаноби любов якого стала причиною нещасть твоєї родини. Та шана, яку я відчував до незабутньої Ельвіри, була, можливо, більшою від кохання, яке я відчув з першого ж погляду. Тоді я ледь насмілювався дозволити почути мій голос і мою гітару, коли вулиця була вже порожньою, і я не мав свідків моєї відваги.
Коли граф Ровельяс оголосив себе невільником тих чарів, які скували мою свободу, я визнав за слушне приховати в собі навіть найменші іскорки полум’я, яке могло стати згубним для твоєї сестри. Довідавшись, однак, що ви якийсь час мали провести у Вільяці, я відважився придбати маленький будиночок і там, схований за жалюзі, час від часу поглядав на ту, з якою ніколи не насмілювався заговорити, а ще менше — виявити свої почуття. Зі мною була сестра, яка вдавала мою дружину, щоб усунути будь-яку можливість появи підозр, ніби я переодягнений коханець.
Небезпечна хвороба моєї матері прикликала нас до неї, а після мого повернення Ельвіра вже носила ім’я графині Ровельяс. Я відплакав втрату щастя, на яке все одно ніколи б не зміг наважитись підняти очі, і виїхав, щоб сховати свій жаль у пущах другої половини світу. Саме там знайшла мене звістка про негідність, неумисною причиною якої став я, і про провину, в якій звинуватили моє кохання, сповнене шаноби й благоговіння.
Тому я заявляю, що граф Ровельяс підло збрехав, твердячи, що моя пошана до незрівнянної Ельвіри могла бути причиною того, що я став батьком її дитини.
Я заявляю, що це олжа, і присягаюся вірою і спасінням — нікого не брати собі в дружини, окрім як доньку божественної Ельвіри. Це буде достатнім доказом, що вона не є моєю донькою. На підтвердження цього присягаюся Найсвятішою Дівою і дорогоцінною кров’ю Її Сина, який нехай не полишить мене в мій останній час.
Дон Санчо де Пенья Сомбре
