Рукопис, знайдений у Сараґосі - Ян Потоцький

Що сталося далі, вам розповість сама Марія де Торрес.

Продовження історії Марії де Торрес

Як тільки страшний бик упав, обливаючись кров’ю, графові слуги прибігли на поміч своєму панові. Поранений не давав ознак життя; його поклали на ноші й занесли додому. Видовище перервали, й усі розійшлися по домах.

Того самого вечора ми довідалися, що Ровельяс уже поза небезпекою. Наступного дня мій чоловік послав дізнатися про його здоров’я. Наш паж довго не вертався, нарешті приніс нам листа, де було сказано:

Сеньйоре полковнику!

Прочитавши цього листа, Ваша Милість переконається, що милостивий Творець зберіг мені залишки сил. І все ж нестерпний біль, який я відчуваю в грудях, примушує мене сумніватися в повному одужанні. Ти, мабуть, знаєш, сеньйоре дон Енріке, що Провидіння обдарувало мене багатьма багатствами цього світу. Певну їх частину я призначив незнайомцю, який наражав своє життя заради врятування мого. Для решти я не можу придумати нічого кращого, як покласти їх до ніг незрівнянної Ельвіри де Норунья. Перекажи їй від мене щирі й достойні почуття, які вона збудила в тому, котрий, можливо, стане невдовзі жменею праху й попелу, але котрому небо ще дозволяє підписатися як

граф Ровельяс, маркграф де Бера Лонса-і-Крус, потомствений командор Талья Верде-і-Ріо Флор, володар Толаскес-і-Ріґа-Фуера-і-Мендес-і-Лонсас, та ін., та ін., та ін.

Тебе дивує, сеньйоро, що я пам’ятаю стільки титулів, але ми жартома називали ними мою сестру, так що врешті-решт вивчили їх напам’ять.

Як тільки мій чоловік отримав цього листа, він прочитав його нам і запитав у моєї сестри, що йому відповідати. Ельвіра відповіла, що в усьому покладається на поради мого чоловіка, але при цьому додала, що позитивні якості графа вразили її менше, ніж його перебільшене самолюбство, яке виявляється в усіх його словах і вчинках.

Мій чоловік чудово зрозумів справжнє значення цих слів і відповів графу, що Ельвіра ще надто молода, щоб належно оцінити його почуття, але приєднується до молитов, які читаються за його одужання. Граф аж ніяк не сприйняв цю відповідь як негативну, навпаки, усюди говорив про свій шлюб з Ельвірою як про щось уже цілком вирішене, ми ж тим часом виїхали до Вільяки. Наш дім на самій околиці містечка, наче на селі, знаходився в чарівному місці. Внутрішнє облаштування не поступалося місцеположенню. Напроти нашого житла стояла сільська хатина, прикрашена з чудовим смаком. Ґанок був схований у тінь квітів, вікна були великі й прозорі, поруч знаходився невеликий пташник, словом, усе дихало старанністю й свіжістю. Нам сказали, що цей будиночок був куплений якимось лабрадором з Мурсії. Землероби, яких у нашій провінції називають лабрадорами, належать до проміжного класу між дрібним дворянством і селянами.

Було вже пізно, коли ми приїхали у Вільяку. Почали ми з того, що оглянули наш дім від горища до пивниці, після чого звеліли винести надвір стільці й сіли пити шоколад. Мій чоловік підсміювався над Ельвірою, говорячи про вбогість дому, в якому погодилася жити майбутня графиня Ровельяс. Моя сестра сприймала його жарти досить весело. Незабаром ми побачили плуг, запряжений чотирма могутніми волами, який вертався з поля. Поганяв їх кремезний парубок, а за ним ішов молодий чоловік під руку з дівчиною приблизно такого ж віку. Молодий лабрадор мав шляхетну статуру, і коли він наблизився до нас, ми з Ельвірою пізнали в ньому спасителя Ровельяса. Мій чоловік не звернув на нього уваги, але сестра кинула мені погляд, який я чудово зрозуміла. Молодик вклонився нам як людина, яка не хоче заводити знайомство, й увійшов у свій будиночок. Його приятелька уважно до нас приглядалася.

— Гарна пара, правда? — сказала донья Мануела, наша економка.

— Як це, гарна пара? — вигукнула Ельвіра. — То це подружжя?

— Без сумніву, — відповіла Мануела, — і якщо сказати правду, то це шлюб, укладений проти волі батьків. Якась викрадена дівчина. Ніхто тут у цьому не сумнівається; ми одразу вгадали, що це не селяни.

Мій чоловік запитав Ельвіру, чому вона так обурилася, і додав:

— Можна подумати, що це наш таємничий співак.

У цей час із будиночка напроти почулася гра на гітарі і голос, який підтвердив підозри мого чоловіка.

— Дивна річ, — зауважив він, — але оскільки цей чоловік одружений, то його серенади, певно, мали належати одній із наших сусідок.

— А я, — додала Ельвіра, — була певна, що ті пісні були призначені для мене.

Ми посміялися з її простодушності й перестали про це говорити. Протягом шести тижнів, які ми провели у Вільяці, віконниці будиночка напроти були постійно зачинені, і ми більше не бачили наших сусідів. Здається навіть, що вони раніше від нас виїхали з містечка.

Під кінець того терміну ми дізналися, що Ровельясу вже стало краще і що бої биків мають розпочатися знову, проте без особистої участі графа. Ми повернулися до Сеґовії, де одразу потрапили у вир урочистостей, бенкетів, видовищ і балів. Старання графа зворушили серце Ельвіри, і весілля відбулося з небаченою до того пишністю.

Через три тижні після шлюбу граф довідався, що настав кінець його вигнанню і що йому можна з’явитися при дворі. Він з радістю говорив про введення туди моєї сестри. Однак до виїзду з Сеґовії він хотів дізнатися ім’я свого спасителя, тому наказав оголосити, що хто сповістить йому про місце перебування незнайомого тореадора, той отримає в нагороду сто золотих монет, кожна вартістю вісім пістолів. Наступного дня він отримав такого листа:

Сеньйоре графе!

Ти завдаєш собі непотрібного труду. Покинь намір пізнати людину, яка врятувала тобі життя, і задовольнися певністю, що ти погубив його навіки.

Ровельяс показав цього листа