Пригоди Олівера Твіста - Чарльз Діккенс
— Ха-ха-ха! Як дотепно! Наш містер Греннет слова не позичає, правда? — вигукнула наглядачка. — І що ж далі, містере Бамбл?
— А далі, пані, — відповів бідл, — той нахаба іде геть, а потім бере й помирає-таки на вулиці! От який упертий нечема!
— Ніколи б цьому не повірила! — рішуче зауважила наглядачка. — Скажіть мені, містере Бамбл, чи не здається вам, що це роздавання харчів біднякам взагалі шкідлива справа? Ви людина досвідчена, то, будь ласка, скажіть, яка ваша думка?
— Розумієте, місіс Корні, — сказав бідл, усміхаючись так, як усміхаються люди, яким дано знати більше, ніж іншим, — надання допомоги біднякам, якщо цю справу поставлено правильно, — але правильно, пані! — це рятунок для парафії. Головна засада такої допомоги полягає в тому, щоб давати біднякам саме те, чого вони не потребують. Врешті їм набридав ходити, і вони махнуть рукою.
— Боже, як мудро! — вигукнула місіс Корні.
— Атож. Між нами кажучи, пані, — провадив містер Бамбл, — це наша головна засада. Якщо ви почитаєте, що пишуть із цього приводу пронози-газетярі, ви побачите нашу засаду в дії: хворі, наприклад, одержують допомогу тільки у вигляді шматочків сиру. І такий порядок, місіс Корні, запроваджено по всій нашій країні. Але, ясна річ, — додав бідл, нахиляючись, щоб розв'язати свій клуночок, — усе це державні таємниці, пані, і згадувати про них можна хіба що тільки у вузькому колі парафіяльних урядовців, таких, як ми з вами… Ці дві пляшки портвейну, пані, рада передає для вашого лазарету — справжній, свіжий, марочний портвейн, тільки сьогодні з бочки. Чистий як сльоза й зовсім без осаду!
Містер Бамбл підняв одну пляшку проти світла, побовтав вино, щоб ще раз пересвідчитись у його чудових якостях, а тоді поставив обидві пляшки на буфет, згорнув хустку, в якій приніс їх, дбайливо сховав її у кишеню й узявся за капелюха, мовби збираючись іти.
— Ох, і холодно вам буде вертатися, містере Бамбл, — мовила наглядачка.
— Так, вітер скажений, пані, — відповів містер Бамбл, піднімаючи комір. — Аж вуха обриває.
Наглядачка перевела погляд з чайника на бідла, що вже підходив до дверей, і коли бідл відкашлявся, щоб побажати їй на добраніч, несміливо спитала, чи не… чи не випив би він чашечку чаю?
Містер Бамбл ураз опустив комір, поклав капелюха й ціпок на стілець, а другого стільця підсунув до столу. Повільно опускаючись на нього, він скинув оком на господиню. Та втупилася поглядом у чайничок. Містер Бамбл знову кахикнув і злегка всміхнувся.
Місіс Корні підвелася, щоб узяти з буфета другу чашку і блюдце, а коли вона сідала, галантний бідл знову зазирнув їй у вічі; вона зашарілася й почала наливати йому чай. І знову містер Бамбл кахикнув — цього разу гучніше.
— Вам солодкий, містере Бамбл? — запитала наглядачка, беручи цукерницю.
— О, так, дуже солодкий, пані, — відповів містер Бамбл. Він уп'явся очима в місіс Корні, і хоч кажуть, що парафіяльні бідли не бувають ніжними, містер Бамбл у цю мить був ніжним парафіяльним бідлом.
Настала тиша. Місіс Корні налила й подала чай, містер Бамбл, застеливши собі коліна хусткою, щоб кришки не забруднили його розкішних бриджів, заходився їсти й пити. Час від часу він переривав це приємне заняття глибокими зітханнями, які, однак, зовсім не свідчили про те, що в нього пропадає апетит, а, навпаки, допомагали йому поглинати чай і грінки.
— Я бачу, пані, у вас є кішка, — мовив містер Бамбл, глянувши на кішку, що вигрівалася перед каміном із своїми дітками. — О, та ще й з кошенятами!
— Я так їх люблю, що ви й уявити собі не можете, містере Бамбл, — відповіла наглядачка. — Вони такі веселі, такі грайливі, такі славні, вони так скрашують мою самотність!
— Дуже милі тваринки, пані, — схвально кивнув головою містер Бамбл. — Хатні — цим усе сказано!
— О, так, так! — підхопила наглядачка. — Це просто диво — як вони люблять свою домівку!
— Місіс Корні, — повагом заговорив містер Бамбл, пристукуючи ложечкою в такт своїм словам. — Я вам ось що скажу, пані: якби кішка чи кошеня, живучи з вами, пані, не любили свого дому, то вони були б ослами!
— Ох, містере Бамбл! — докірливо вигукнула місіс Корні.
— Не буду приховувати правди, пані, — провадив містер Бамбл, махаючи ложкою палко, але й з гідністю, і тим збільшуючи вагу своїх слів. — Таку кішку я б залюбки втопив оцими своїми власними руками.
— Значить, ви жорстока людина, — жваво мовила наглядачка, простягаючи руку по його порожню чашку. — І у вас кам'яне серце.
— Кам'яне, пані? — повторив містер Бамбл. — Кам'яне?
Не кажучи більше ні слова, він віддав місіс Корні свою чашку, впіймав і стиснув її мізинчик, двічі ляснув себе долонями по оздобленому галуном жилету, гучно зітхнув, а тоді ледь-ледь відсунув свого стільця від каміна.
Стіл був круглий, а що місіс Корні й містер Бамбл сиділи перед каміном досить близько одне до одного, то, як неважко здогадатись, містер Бамбл, відсунувшись від вогню, але лишившись за столом, збільшив відстань між собою й господинею. Добромисні читачі, безперечно, вітатимуть цей вчинок як вияв неабиякого героїзму з боку містера Бамбла, зважаючи на те, що час, місце й сприятливі обставини настроювали його на амурні пустотливі теревені, які личать легковажним вітрогонам, але звучать просто-таки неподобно в устах суддів, членів парламенту, міністрів, лорд-мерів та інших визначних державних мужів і зовсім безнадійно підривають авторитет парафіяльного бідла, а він (як це добре відомо) має бути найсуворішим і найпринциповішим з-поміж них усіх.
Та хоч які наміри мав містер Бамбл (а в чистоті їхній сумніватися не випадає), стіл, як ми вже двічі зазначили, був, на жаль, круглий, і тому містер Бамбл, помалу відсуваючись від вогню, скоро почав зменшувати відстань між собою й господинею, і ця його подорож круг столу завершилася тим, що стілець його наблизився до стільця, на якому сиділа наглядачка. Власне, містер Бамбл зупинився лише тоді, коли їхні стільці торкнулися.
Отож якби тепер господиня посунулася праворуч, її припекло б вогнем, а посунувшись
