Не плач, кохана! - Нік Ремені

Слухав Соломона і думав. Ось і сталося те, про що мріяв, але не бачу просвіту. Я дійсно не вбивав Ольвача. Тільки думав про це.

Але якщо виникне необхідність знайти вбивцю Ольвача, слідчі далеко ходити не стануть. Вони візьмуть те, що ближче і простіше. Накинуть новий термін мені і Клаві. Або одному мені, або одній Клаві.

— Слідак відразу пов'яже Клаву, Ольвача і тебе. Вбивство сталося на підґрунті ревнощів. Все буде залежати, як чітко і злагоджено ви з подругою будете давати свідчення. Запам'ятай і передай їй: вона тобі нічого не казала про Ольвача. Абсолютно нічого! Ти зрозумів?!

. — Зрозумів.

— Ти про відносини Клави і Ольвача абсолютно нічого не знав.

— Абсолютно нічого.

— Коли Ольвач загинув, ти разом з бригадою завантажував бетономішалку щебенем.

— Так воно і було.

До чого ж гидкий у мене характер. Коли залишився один, почали мучити сумніви. Не вбивав Ольвача. Не вбивав. Не винен я. Але спокою не дають думки: не вбивав, але хотів убити. І по суті його замовив.

Як перебороти себе, собі довести в першу чергу, що я ні в чому не винен. Інакше мене легко розкрутять, втягнуть у звичну слідчу гру і подадуть у суд справу так, ніби я скоїв злочин.

26.05.1952 рік

Мене знову перевели на млин. Давно вже не був на комбікормовому заводі. Зайшов в дерев'яну будівлю. Посередині — все та ж дробарка. Штабеля мішків у стін з правої і лівої сторін.

— Вася Цвях радісно подав мені руку.

— Чув, Ольвача вбило струмом високої напруги. Дострибався, козел.

Мені розповідали. Заскочив у трансформаторну будку. Потрапив під струм високої напруги.

— Туди йому й дорога. Як таких людей земля носить. Нічого людського.

Вітаюся з жінками, які вже приготувалися до роботи, чекають, поки Вася Цвях включить дробарку. Серед них нічим не виділяється Клава.

Підходжу до Клави. Обіймаю її. Тепер я нікого не боюсь.

— Чула, що Ольвача струмом убило?

— Чула. Весь табір тільки про це і теревенить.

— Але для нас може настати важкий час. Слідчі швидко зроблять висновок, що це я його вбив. Із-за ревнощів.

— Ти ж його не вбивав?

— Не вбивав.

— Невже будуть тягати?

— Швидше за все, будуть.

— За мене ти не турбуйся. Я їм нічого не скажу. У нас з тобою були випадкові зв'язки.

— Більше нічого.

— Я теж так скажу. Ми з тобою повинні говорити одне і теж.

Ми знову працюємо разом з нею. Дуже радісні і зворушливі хвилини. Кожен дотик до неї приносить мені задоволення. Хочеться бути з нею якомога довше. Дивитися в її великі карі очі, торкатися її пальців, говорити їй приємні слова.

Ми в такому ж ритмі, як і раніше, чітко виконуємо свою роботу. Приймаємо мішки з мукою, зав'язуємо їх, потім я ношу мішки і складую в штабель.

Брязкіт дробарки здається мені музикою, не помічаю хмару пилу, в якому ми всі перебуваємо. Мені б хотілося, щоб цей процес тривав нескінченно.

Але Вася Цвях вимикає дробарку, даючи всім кілька хвилин відпочинку. Підходжу до Клави. Очі її світяться радістю, але в них я бачу глибоко приховане занепокоєння.

Її моя інформація хвилює. Вона теж розуміє, що приховати її відносини з Ольвачем не вдасться. Її будуть викликати до слідчого, погрожувати, вимагати, щоб вона зізналася, що підмовила зека, щоб той розправився з ґвалтівником.

Все залежить від того, як складуться обставини. Якщо начальству табору вдасться відзвітувати за смерть Ольвача, як за нещасний випадок, нас ніхто не буде ні в чому звинувачувати.

Але можуть знайтися любителі правди і законності, які коли-то заглядали капітану в рот, які будуть говорити, що у нього було багато недоброзичливців, це вони влаштували смерть від струму високої напруги.

У нас з Клавою єдиний вихід — триматися до останнього. У смерті Ольвача ми не винні…

Існує презумпція невинності. Але коли ти сидиш перед слідчим, і він уже вважає тебе злочинцем, ти мимоволі відчуваєш себе винним. Тут важливо набратися сили і твердості, щоб кинути в обличчя слідаку: не чіпляйся до мене. Я не винен.

Незабаром мене викликали до слідчого. За маленьким столиком сидів молодий хлопець, якого величають Олексій Васильович. У нього кругле задоволене обличчя. Він зручно сидить за письмовим столом. Звисока дивиться на мене. Він дістав мою справу. Відкрив.

Мені здається, що він вже прийняв чарку для тонусу.

— За розкрадання сидиш? — Питає він мене.

Начальник складського господарства підставив. Я не крав.

— Скажи кому-небудь іншому.

— Вік волі не бачити.

— Гаразд. Де ти був, коли загинув Ольвач?

— В цей час ми вантажили щебінку. Я нікуди не відлучався з роботи.