Чумацький шлях - Володимир Кирилович Малик

Здавалося б, що можна зробити з такою слабосилою ескадрою? Хіба що десь із затишного місця наглядати за діями британського флоту!

Та не в натурі Поля Джонса було відсиджуватися в затишному місці. Він ув’язався в бій при першій же зручній нагоді, і не тільки з «купцями», на яких нагнав страху, що вони почали уникати рейсів до берегів Америки, а й з великими військовими кораблями.

Про нього незабаром рознеслася слава по всій Америці та долетіла й до Англії. А коли він через рік на кораблі «Провидіння» прорвав морську блокаду Нью-Йорка і доставив військам генерала Джорджа Вашінгтона боєзапаси, йому першому було присвоєно звання капітана флоту, хоча морського флоту Америка ще не мала.

Тепер про нього дізналася вся Європа.

У листопаді 1777 року його посилають з воєнно-дипломатичною місією до Франції — схилити Людовика XVI до війни з Англією. Людовик давно обіцяв це зробити, але все вагався.

Продавши плантацію, Поль Джонс на власні кошти придбав і спорядив корабель «Альфред», озброїв його і прибув у Брест. Звідти їде в Париж та у Версаль на переговори з французькими властями. Там і довелося мені познайомитися з ним.

Він довго і марно випрошував у короля французьку ескадру для нападу на туманний Альбіон. Король відмовив. Тоді капітан Джонс на власний страх і ризик на своєму 18-гарматному корветі сам відправився в небезпечний рейс до північних берегів Англії. Висадив десант у Вайтгафені — наробив там страшного переполоху, спалив у гавані кілька кораблів, узяв замок графа Селькірка і захопив британський корвет.

Все англійське побережжя тремтіло від страху перед грізним і невловимим шотландцем.

Ця акція Джонса прискорила вступ франції у війну. В серпні 1779 року він, нарешті, отримав 40-гарматний корабель та об’єднану ескадру, що складалася з французьких та американських військових суден і взяв курс на Ліверпуль. Самого міста, правда, захопити йому не пощастило, але він нещадно пошарпав узбережжя Англії та Шотландії, взяв багату здобич, в тім числі військовий корабель, і з тріумфом повернувся в Брест. Хвалені британські адмірали не посміли вступити І ним у відкритий бій, і «володарка морів» була осоромлена перед світовим співтовариством.

— Я це пам’ятаю, — сказала Катерина, зацікавлена розповіддю. — Що ж далі?

— А що далі?.. Королева Марія-Антуанетта похвалила відважного моряка, а король Людовик XVI присвоїв йому звання лицаря Франції та вручив золоту шпагу з латинським написом: «Переможцеві моря — Людовик XVI». Американський конгрес постановив вибити на честь свого першого військового капітана бронзову медаль. Але ніхто не згадав, що віддав він Америці і свої кращі роки, і кров свою, і маєток у Віргінії, залишившись без долара в кишені.

Війна закінчилася, Сполучені Штати здобули незалежність і дуже швидко забули про свого героя. Ображений капітан прибув до Парижа, сподіваючись тут знайти підтримку і вдячність за вклад у спільну перемогу. Та французи вже теж забули про свого лицаря. Він був потрібен, коли йшла війна і необхідно було комусь проливати кров за Францію, а як тільки така потреба минула, всі відвернулися від невдахи. Так у пошуках щастя та шматка хліба Поль Джонс опинився в Копенгагені, а постільки кишені його стали зовсім порожні, то, мабуть, застряв він там надовго.

— Шкода хлопця, — промовила Катерина. — Коли б він погодився, я з задоволенням запросила б його на свій флот, — хай би проявив свої таланти у війні з турками.

— Це було б чудово, ваша величність! — вигукнув Сегюр. — Ви зробили б два боговгодні діла: врятували б капітана від остаточного опущення на дно, а, по-друге, придбали б першокласного флотоводця для свого флоту!

— Ну, що ж, я люблю талановитих людей. Немало їх я наблизила до себе і дала можливість проявити свої здібності для блага держави нашої. Якщо капітан Джонс потопить хоча б один бойовий корабель падишаха, то й тоді витрати казни на його утримання були б не марними. — І глянула на Безбородька. — Потурбуйтеся, графе, щоб наші люди розшукували його в Копенгагені чи де він буде, і запросили до Петербурга.

— Слухаюсь, ваша величність, — Безбородько поштиво схилив голову.

— До речі, графе, як там мої малороси — отой молодий баритон, що усолоджував мій слух малоросійськими піснями на березі Дніпра, в Кременчуці, та художник, здається Боровиковський, який так гарно розписав будинок дворянського зібрання в Полтаві?

— Боровиковський, ваша величність, навчається в портретному класі Академії мистецтв, у академіка Левицького, свого земляка. Подає добрі надії, каже академік. А той молодий чумак, баритон, досі ще не прибув до Петербурга. Якщо не помер в дорозі, то скоро прибуде. Я прослідкую, щоб усе було гаразд.

— Прослідкуй, графе, прослідкуй… Велич правителя вимірюється не тільки його власними достоїнствами, а й відблисками слави тих розумних і талановитих людей, яких він наблизив до себе. Я не належу до тих, хто оточує себе нікчемами, щоб вивищуватись над ними. Волію бачити поруч себе помічників здібних та сміливих, що примножують славу батьківщини, а отже, і славу самого правителя.

— Мудро, ваша величність, мудро, — зааплодував беззвучно Сегюр.

А Безбородько знову поштиво схилив голову і скромно, впівголоса сказав:

— Дякую, ваша величність.

Довгою і тяжкою видалася зима для Івася. Особливо люто допікав холод. Незважаючи на те, що зіндан десь у грудні почали накривати очеретяними матами, а на дно Керім накидав соломи, від морозів не було порятунку. Івась поглибше заривався в своє лігво, намагався надихати кубло, щоб зігрітися, але тепле повітря швидко вивіювалося крізь вогку і холодну солому, мов крізь сито, а натомість заповзав крижаний холод. Нещасний перемерзлий невільник заривався ще глибше, — тоді холод проникав знизу, від кам’яного дна. А вранці знеможений, задерев’янілий, невиспаний, Івась, ледь переставляючи ноги і гримочучи кайданами, плентався під