Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 06 - Джек Лондон
У маленькій стінній шафці лежала одежа й ті книжки, які вже не вміщалися ні на столі, ні під столом. Читаючи, Мартін призвичаївся робити виписки і наробив їх так багато, що нікуди вже було б їх і подіти, якби він не протяг через кімнату кілька мотузків од білизни і не понавішував на них своїх виписок. У такій тісноті пересуватися по кімнаті була справа нелегка. Не можна було відчинити двері, не прихиливши дверцят шафки, і навпаки. Перетнути кімнату по прямій в будь-якому напрямку — геть зовсім неможливо. Щоб пробратися від дверей до ліжка, доводилося робити хитрий зигзаг, і поночі Мартін обов’язково на щось натикався. Щасливо обминувши двері й шафку, він круто брав праворуч, щоб не зачепити кухні. Далі, щоб обійти край ліжка, давалося крена в лівий бік, але не занадто різко, бо інакше можна було нахромитися на ріг столу. Отже, треба було швидко крутнути й одразу вирівняти хід — годі виходив на свого роду канал, один берег якого становило ліжко, а другий — стіл. Коли єдиний у кімнаті стілець стояв на своєму звичайному місці біля столу, канал був несудноплавний. Коли ж стілець був не в ужитку, його ставилося на ліжку, хоч іноді Мартін і куховарив сидячи — встигаючи, поки закипить вода, щось прочитати, а то ще, поки смажиться м’ясо, примудряючись і простудіювати який розділ. Куток, де Мартін влаштував собі кухню, був такий малий, що, сидячи, він легко міг дістати все, що йому треба. Зрештою виявилося, що куховарити навсидячки ще й зручніше, бо, стоячи, він часто сам собі заважав.
Маючи чудовий шлунок, спроможний перетравити будь-що, Мартін до того ж умів і страви підбирати, щоб були й поживні, і дешеві. Звичайною його їжею був гороховий суп, картопля і великі темні боби, приготовлені по-мексіканському. Рис, зварений так, як не потрапила б зварити жодна американська господиня, з’являвся у нього на столі принаймні раз на день. Замість масла, Мартін їв з хлібом варену сушню, яка була набагато дешевша, ніж свіжі фрукти. Зрідка він дозволяв собі таку розкіш, як шматок яловичини або суп із кісток. Двічі на день він пив каву без молока; ввечері її заступав чай, але й кава, і чай були приготовлені артистично.
Мартінові треба було бути ощадливим. Його відпочинок поглинув майже все, що він заробив у пральні, а ринок, куди він послав свої роботи, був так далеко, що мали минути тижні до першого можливого виторгу. Він жив самотою, відвідуючи лише Рут і Гертруду, і за один день встигав стільки, скільки хтось інший робив би за три. Спав він знов по п’ять годин на добу, і лише завдяки своєму залізному здоров’ю міг працювати день у день по дев’ятнадцять годин. Він не гаяв ані хвилини. На дзеркалі в нього висів список нових слів і, голячись, одягаючись або зачісуючись, він водночас учив їх напам’ять. Такі самі списки висіли на стіні над гасницею, і він визуджував їх, коли готував їжу або мив посуд. Списки ці весь час мінялися. Кожне незнайоме або малознайоме слово, що траплялось йому при читанні, він одразу ж виписував, і коли таких слів збиралося достатньо, друкував їх і вивішував на стіні або на дзеркалі. Він навіть носив такі списки в кишені, заглядаючи в них принагідно на вулиці або в різника чи бакалійника.
Він її ішов навіть далі. Читаючи твори визнаних письменників, він зазначав усі їхні досягнення, усі особливості їхнього стилю, викладу, пояснень речей, їхні порівняння й дотепи — одним словом, усе, що сприяло їм в успіхові. І все це виписував і вивчав. Він не збирався механічно наслідувати. Він тільки шукав загальні принципи літературної творчості. Мартін складав довгі списки примітних і ефектних прийомів, завважених у багатьох письменників, і, порівнюючи ці приклади, намагався вивести якісь загальніші засади, а відтак і виробити свої власні оригінальні прийоми, застосовувати їх з тактом та мірою. Так само він складав і заводив у списки влучні вислови живої мови, — то їдучі, як кислота, то палючі, як огонь, то яскраві, ніжні й соковиті, як оази в безплідній пустелі буденного слова. І скрізь він шукав внутрішніх принципів. Щоб навчитися чогось самому, він хотів знати, як це роблять інші. Йому мало було тільки споглядати образ краси. У своїй тісній лабораторії-спальні, де кухонний чад мішався з галасом Маріїних дітлахів, що зчиняли за стіною чистий шарварок, він розтинав красу й вивчав її анатомію, і все ближче був до того, щоб уміти її творити.
Таку вже він мав вдачу, що міг працювати тільки свідомо. Працювати наосліп, напомацки, не знаючи, що робиш, покладаючись на випадковість чи щасливу зірку свого таланту, — він ніяк не вмів. Випадковість не задовольняла його. Він до всього ставив запитання — як і чому? Талант його був розважливий, і, перше ніж розпочати оповідання або вірш, він уже мусив ясно уявляти собі всю річ і знати, який буде її кінець і яка до нього дорога. Інакше його спроби були приречені на невдачу. А при тім він цінував і випадкову влучність слів та виразів, що легко й вільно зароджувались у нього в голові і витримували потім критичну перевірку під оглядом краси та сили, щоб справити зрештою разюче в своїй неповторності враження. Перед такими знахідками він схилявся з подивом, визнаючи, що сягають вони поза свідомі творчі можливості людини.
Розтинаючи красу і шукаючи її джерело, він завжди, однак, пам’ятав, що краса — це незглибима таємниця, якої не прозирнути ані йому, ані будь-якій іншій людській істоті. Він добре знав з учення
