Одне без одного - Анна Чмутова

Спочатку Вірі здається, що її емоції випалені цим вечором. А потім вона заходить до своєї квартири.

Ні, де-юре житлоплоща належить Назару. Але коли тут вперше з’явилася Віра — давно, ще декілька років тому, — вона змінила простір.

Пам’ятає, як вона вичитувала Назару, що на вікнах повинні висіти хоча б ролети — сусідські квартири знаходяться лише за два метри від них. А ще вона відразу ж заявила, що хлопцеві потрібен ручний пилосос, якщо вже велику махину він дістає в неділю та на свята. Тоді Гаєвський і надав дівчині абсолютний карт-бланш: хочеш — міняй, не подобається — міняй, подобається, але не хочеш — теж міняй.

Вона не нахабніла. Але міняла. Так у холостяцькому барлогу з’явилися ароматичні свічки й килим біля дивану, нові чашки на кухні й ролети на вікнах. Назар це сприймав як норму. Іноді знизував плечима:

— Окей, тобі ж тут теж жити.

Віра на цих моментах ніяковіла й відводила погляд. Але через пів року дійсно почала тут жити.

А зараз вона вперше сюди заходить із того моменту, як повернулася в батьківську квартиру. Віра боїться. Банально боїться, що не побачить у залі аромадифузора з лавандою, пару свічок на підвіконні. Назар ними ніколи не користувався сам, але справно купував нові, щоб Віра їх запалювала вечорами. Боїться, що її килим давно вже обмилували безхатченки. Багато чого боїться.

— Чого ти завмерла? — Назар незадоволено топчеться на порозі власної ж квартири й чекає, поки Віра зробить крок уперед.

— Хм, емоції трішки накотили, — не стала брехати. Хоч тут вона може поділитися з Гаєвськими своїми хвилюваннями?

— Я був би радий, якби вони накочували трішки далі від порогу, — хмикає чоловік. Усе ж протискається всередину квартири й зачиняє за собою двері. — А взагалі — не помічав за тобою аж такої сентиментальності.

— Старію, — зітхає дівчина й усе ж скидає з себе верхній одяг.

— До речі, ти сьогодні нетипово вдягнена, — Назар розглядає її худі й джинси. — Ще й як для театру.

— Так спектакль же про молодь був. Ось і довелося прилучатися до молодих через одяг молодшої сестри.

— Так це ще й не твої речі?

— А ти коли в мене бачив худі, де б було намальовано, як хтось пинає хуї? — вказує пальцями на зображення, що дійсно зовсім не метафорично показувало цей вираз. 

— І то так. Я вже подумав, що ти зарано вдарилася в деменцію.

— Не настільки швидко, — пхикає на це, знімає взуття й невпевненими кроками йде на кухню. У горлі стали клубком усі сподівання й страхи.

— Не парся, будь ласка, — наче читає її думки Назар. Кладе теплу руку їй на спину й м’яко штовхає в глибину кімнати. Сам несе в іншій руці пакет із продуктами, за якими вони заїхали перед цим.

— Дякую.

Віра вже сміливіше проходить далі, сама вмикає світло над робочою зоною кухні. Допомагає Назару розбирати покупки й оглядається. Ось тарілки, які вони разом вибирали влітку, стоять біля раковини. На стіні залишився їхній портрет — ця фотографія завжди дратувала Віру, бо макіяж кривий вийшов. А зараз невдала світлина гріє душу.

— Приготуємо пасту?

Віра погоджується. Вона втомлена, але відмовитися від їхніх ритуалів з минулого вона не може. Просить дати їй змінний одяг. Чоловік наслідував її приклад і переодягнувся в домашнє. Тепер Віра не могла не дивитися на те, як її чоловік ходить по кухні в одних спортивних штанах. Вона ніколи не вважала себе естеткою. А зараз могла все поставити на кін заради цього виду. Виявляється, у неї був серед фетишів босоногий чоловік.

— А чого ти в ресторані не замовив їжу? — питає все ж, коли нарізає м’ясо.

— Хотів із тобою вечір провести.

Проста комбінація слів, а у Віри вже в грудях розквітають троянди. Вона усміхається, поправляє окуляри, що сповзли на ніс, і провокаційно, гуляючи на межі, запитує:

— І це вартувало того, щоб пропахнути беконом і провести сорок хвилин за приготуванням їжі?

— Протупив, так? — хмикає чоловік.

— Угу. Але мені подобається з тобою готувати. Так приємно стає.

Назар на це тільки усміхається. Лагідно й ніжно. Так, що Віра ризикує всі свої внутрішні органи розбазарити під троянди.

— Так що за історія з балончиком? — питає чоловік, коли вони заворожено дивляться на вершки в пасті, що пузиряться від нагрівання. — Ти в машині проморозилася від мене.

— Чого одразу проморозилася? Просто не хотіла підіймати неприємну тему. Можливо, відкладемо її на потім? Будеш вино?

Віра тягнеться до полиці з баром. Інакше вона не наважиться розповідати Назару про проблеми. Їхні стосунки завжди будувалися на довірі й майже завжди — на чесності. А зараз, коли стосунки знаходилися на стадії випробувального терміну, Віра погано бачить кордони цих взаємин.

Треба було прописувати з Назаром договір. Там би вона точно не залишила для себе ані жодного сумнівного моменту. Наскільки вписується в умову «вони спробують все заново, не повертаючись до попередніх подій» вписується навантаження своїми проблемами? І не простими. Віра не збирається говорити, що її майстриня з манікюру захворіла й не може прийняти її своєчасно. І це не про те, що сусіди знову гучно дивилися телевізор.