Смак свіжої малини - Ізабелла Сова

* * *

Ну то й сидимо. Полька й данець в італійській кнайпі. Цмулимо французьке вино й чекаємо на спагеті з грецьким сиром. З динаміків ллється ірландська музика. На мені іспанська куртка, на Ясперові шведська блуза. Пахнемо німецькими дезодорантами. Розмовляємо по-англійськи. Глобалізація.

— Не знаю, з чого почати, — озвався Яспер.

— Найкраще спочатку.

— Розумієш, Малино… Я закоханий… — «Халепа! Так я і знала!»

— Може, тобі це тільки здається?

— Я ще ніколи не був так упевнений у своїх почуттях. А повір, що я зустрічав багато дівчат з цілого світу. Цього разу все геть інакше.

— Справжнє кохання?

— Проблема в тому, що я не знаю, які в мене шанси.

І що я маю йому відповісти? Надити туманними обіцянками чи зразу запропонувати дружбу?

— Все залежить від тебе, — він безпорадно подивився на мене блакитними очима.

— Яспер… я й сама не знаю.

— Без тебе я пропав!

— Я мушу це обдумати.

— Я знав, що ти погодишся! Ти чудова дівчина.

Я зітхнула. Може, кохання прийде з часом, як кажуть китайські мудреці?

— Коли ми могли б зустрітися? — запитав він. — Я, звісно, і надалі плачу. Вдвічі.

Усе це починає рухатись у неправильному напрямку.

— Не знаю, чи випадає мені брати гроші…

— Дівчино! Ти не береш їх задурно. На тебе чекає важка робота. — «Отак виглядає скандинавський романтизм. Важка робота за подвійну оплату».

— Якщо ти чекаєш, що…

— …не бійся, — обірвав мене Яспер. — Я теж зроблю, що зможу. Але успіх операції залежить від тебе. Точніше кажучи, від вправності твого язика.

Все ясно. Конкретику подано на таці.

— Як ти собі це уявляєш? І де? — гостро почала я. Нехай не думає, що досить подвоїти платню, і в нас, білявок, колготки самі сповзають на черевики.

— Я думав про якусь романтичну кав'ярню, щоб там було незабагато людей.

— Як на мене, при цьому взагалі не повинно бути жодних людей.

— По правді, вибір залежить не від мене. Ми домовилися, що я вишлю їй «мейл» десь наприкінці вересня, коли вона повернеться.

Я почала щось докумекувати.

— Хто повернеться? — запитала я.

— Таж вона. Жінка мого життя. Вона повинна відписати, де і коли ми порозмовляємо.

Я відчула величезне полегшення, наче хтось зняв із моїх плечей великий ранець.

— Проблема в тому, — тягнув Яспер, — що вона не говорить англійською. Ну, може, кілька слів. У свою чергу, я майже не говорю німецькою.

— То як ви збираєтеся бути разом?

— Є стільки способів порозумітися. Найважливіше, щоб вона захотіла бути зі мною. Це несамовита дівчина. Я ніколи такої не зустрічав. Повна розкутість, ще більша, ніж у тебе. Інші планують усе на десять років уперед.

— Я знаю таких, які розпланували все життя, — втрутилась я.

— А вона ні. Радіє тому, що тут і тепер. Поза тим, дуже любить тварин.

Невідь-чому я зразу подумала про Евку.

— А як виглядає та твоя богиня? Може, в неї чорне волосся?

— Ні, вона натуральна білявка. Доглянута, але без фанатизму. Не з тих, хто щомиті поправляє штукатурку. Але й не ходить із волохатими литками. Просто ідеал.

Я хотіла б, аби хтось так говорив про мене. І ще хотіла б про це знати.

— То що, — повернув мене до реальності Яспер, — візьмеш на себе роль перекладача?

* * *

Ясперове божество вже призначило термін побачення. Третє жовтня. О шостій в «Алхімії». Знайома територія. Цікаво, яка вона. Певно, безбарвна миша. Але для Яспера іскриться тисячею барв. Я відчула легкий укол з лівого боку грудної клітки, там, де повинно бути серце. Чи я теж іскритимуся для когось тисячею барв?

— О, ти нарешті тут, — привітав мене Яспер. Я побачила його вже здалеку. Він нервово переступав з ноги на ногу і щомиті зиркав на годинник. А мені чого квапитися? Тільки за п'ять шоста.

— Таж тільки за п'ять шоста.

— Я хотів би вибрати зручний столик десь у затишку. І взагалі приготуватися.

— Тільки тепер? — цього разу рознервувалась я.

— Ні, текст я вже маю. Я мушу внутрішньо зосередитися.

— Заходимо?

Ми зайшли. Як і можна було здогадатися, кав'ярня о цій порі зяяла пусткою.

— Замовити тобі щось?

— Я на роботі не п'ю.

— Може, хочеш кави?

— Але без молока.

Сидимо.

— Припини так зиркати на годинник, бо зурочиш.

— Кажу тобі, Малино, вона не прийде.

— Прийде. Такі розкуті дівки полюбляють запізнюватися.

— Тільки не дівки.

Барменка принесла нам каву.

— Вже сім по шостій, — гарячкував Яспер. — Я не витримаю такої напруги.

— Заспокойся, прийде.

— Є, — шепнув він на всю кав'ярню.

Я сиділа спиною до входу. Обертатися не випадало. Побачу її, коли наблизиться. Зараза, я теж хвилююся.

— Хеллоу! — почула я низький і наче знайомий голос. Підвела голову. І побачила Йольку.

* * *

— О Господи! Це ти? — ошелешено видушила я.

— Я, — відповіла Йолька, вмощуючись поряд із Яспером.

— Ти висвітлила волосся.

— Перестала затемнювати.

— Я думала, ти натуральна шатенка.

— Ви знайомі? — запитав мене Яспер. — Це навіть краще.

— Як для кого. Добре, починай.

— Скажи, що я весь час згадую відпочинок на морі. Хотів його забути, але не можу.

— Яспер весь час згадує ваш відпочинок на морі.

— І що далі? — запитала Йолька, ремиґаючи жуйку.

— Тепер скажи їй, що я ніколи не був такий закоханий. Що не можу уявити собі життя без її усмішки, розмаяного волосся, блакитного бікіні.

— Він жити не може без твого волосся, усмішки й бікіні.

— Я можу подарувати його Ясперу. Воно мені вже набридло. Ні, цього не кажи. Я тільки пожартувала.

— То що я мушу відповісти?

— Вислухай його до кінця.

— Про що ви там шепочетеся? — втрутився Яспер.

— Та так, бабські балачки.

— Тепер, коли я хочу освідчитися?!

— А ти хочеш???

— Звичайно. І зараз це зроблю. Скажи їй, що я прошу її руки.

— Отак просто?

— Кажи.

— Слухай уважно, бо повторювати не буду. Яспер каже, що ніколи не зустрічав такої дівчини. Він вважає, що ти чудова, несамовита, сексуальна, інтелігентна й чарівна. Він ніколи такої не бачив і тому був би у захваті, якби ти вислухала його освідчення. Він мріяв про одруження з тобою від першої миті, коли тебе побачив.

— У вас страшенно складна мова, — зауважив Яспер. — Датською це одне речення.

— Дай мені закінчити, — цитьнула я. — Ну так-от, повертаючись до освідчення. Яспер питає, чи не хотіла б ти провести з ним решту життя.

— Він хоче одружитися? — Йолька підвела брови. — Клас. А коли?

— Коли ти хочеш одружитися?

— Чимшвидше. Хоч завтра, — відказав Яспер. — Ти думаєш,