Емілі з Місячного Серпа - Люсі Мод Монтгомері
Вернувшись до Місячного Серпа, я відразу ж подивилася в люстерко — переконатися, що волосся моє посивіло. Кажуть, таке буває після сильних переживань. Проте волосся не змінило своєї барви.
Перрі знається на географії краще, ніж ми всі, бо він чи не всюди бував зі своїм батьком. Й оповідає мені такі дивовижні історії! Оповідає, доки не згасне свіча. Лягає спати потемки, бо тітка Елізабет уділяє йому не більше одної свічки на вечір.
Вчора ми з Ільзою вкотре посварилися — через те, ким бути — Жанною д’Арк чи Френсіс Віллард. Я б воліла бути Френсіс Віллард, адже вона нині жива. Початок розмови був спокійним, але один з аргументів спричинив колотнечу.
Вчора випав перший сніг. На честь цієї події я склала вірша й прочитала його Перрі, котрий заявив, що теж уміє писати вірші, й негайно зімпровізував віршика — втім, гіршого, як визнав сам, від мого. Але, треба сказати, ми обоє змалювали не так перший сніг, як сліди котячих лапок на його білині. Сліди гарні, та не такі чудові, як мишачі сліди на підлозі. Мишки — прегарні, дуже поетичні створіння!
Шкода, що прийшла зима — тепер ми не можемо бавитись у нашім будиночку на пагорбі, а також ходити до Тедді. Іноді все-таки видряпуємось на гору, до господи Кентів, але пані Кент страшенно зв’язує нас. Безперервно сидить собі й спостерігає за нами. Тож ходимо до них лишень тоді, як Тедді сильно кашляє. А бідолашних свиней уже зарізали, й кузен Джиммі вже не варить для них бульбу. Що мене втішає, то це неспростовний факт, що тепер я не мушу носити капелюшок від сонця. Тітка Лаура приготувала мені такий ладний червоний капелюшок зі стьожками, а тітка Елізабет кидає на нього сердиті погляди, твердячи, мовби він „крикливий“. Дедалі сильніше люблю школу, однак не можу полюбити панну Браунел. Вона не є шляхетною особою. Обіцяла нагородити червоною стрічкою ту з учениць, хто найкраще напише контрольну роботу, — мовляв, переможниця матиме право носити стрічку від п’ятниці аж до понеділка. Я описала пригоди подорожнього на стежці Високого Джона, побіжно розсипавши багато власних думок, а вона заявила, що я, вочевидь, переписала це з якоїсь книжки та й присудила стрічку Роді Стюарт. Тітка Елізабет пробурчала: „Стільки часу марнуєш на свою писанину, що могла б і здобути ту стрічку“. Та я не відкрила всієї правди. Тедді говорить, що добрий спортсмен через програш ніколи не скаржиться. А я волію бути добрим спортсменом. Рода так мене тепер ненавидить! Каже, її дивує дружба дівчинки з Місячного Серпа і якогось наймита. Дурненька: Перрі не є мені другом. Сам Перрі мовив їй, що вона радше лиха, ніж мудра. Не вельми люб’язно, зате правда! Одного разу Рода, відповідаючи на уроці, сказала, що місяць розташований східніше від Канади. Перрі на це від душі розреготався. Панна Браунел веліла йому всю перерву просидіти в класі, хоч Роду за подібні вибрики не карає і навіть не сварить. Найпідлішими словами, будь-коли сказаними Родою, були: прощаю їй (мені!) те, як вона вчинила зі мною (з нею!). В мені аж кров закипіла на ті слова — їй нічого мені прощати. Ні вчинків, ні думок!
Ми почали вже помалу великий шмат шинки, що висить у південно-західному куті нашої кухні.
І минулої середи ми з Перрі допомагали кузенові Джиммі робити прохід у купі кольрабі в першому льосі. Таким чином хотіли перейти до другого льоху. То була розкішна забава.
Читаю „Альгамбру“. Книжка з бібліотеки Місячного Серпа. Тітка Елізабет не признається, що без охоти позичила мені „Альгамбру“ (вона належала її батькові), однак незадоволення прозирає в її поглядах. А Тедді дав мені почитати казки Андерсена. Я так їх люблю! Тільки для деяких вигадую інший кінець.
Подейкують, наче пані Джоан Кіллігроу знехтувала своєю шлюбною обручкою. Цікаво, навіщо?
Кузен Джиммі запевняє, що в грудні буде затемнення сонця. Сподіваюсь, це станеться не на Різдво.
Шкіра на моїх руках порепалася. Тітка Лаура щовечора мастить їх баранячим лоєм. Тяжко писати поезії з порепаною шкірою на руках. Цікаво мені, чи пані Гіменс мала колись порепані руки? В її життєписі про це не згадується.
Джиммі Болл, коли виросте, буде міністром. Його мати повідала тітці Лаурі, що призначила його міністром, ще коли той малятком лежав у колисці. Хотіла б я знати, яким чином.
Тепер ми їмо перший сніданок при свічках. Це дуже мені подобається.
Ільза була в нас у неділю пополудні; ми піднялися на горище і там розмовляли про Бога, бо в неділю так належить. Треба дуже зважати на те, що робиш цього дня. Одна з традицій Місячного Серпа — суворе дотримання недільної святості. Дідусь Муррей був щодо цього непохитним. Ільза дуже цікавиться Господом Богом, хоча здебільшого не вірує в Нього, й не надто любить, коли про Нього заходить мова, але всякчас про Нього розпитує. Каже, їй здається, наче вона полюбила б Його, якби Його знала. Тепер вона пише слово „Бог“ із великої літери, бо краще, мовляв, не підбурювати Його проти себе. Я думаю, Бог є таким, як мій „промінчик“, тільки „промінчик“ зблискує лиш на мить, а Він триває вічно. Ми гомоніли так довго, аж нам захотілося їсти. Тож спустилися додолу і попоїли горіхів. Я забула: тітка Елізабет заборонила мені гризти горіхи між сніданком та обідом, між обідом та вечерею. То не була
