Бурецвіт - Марія Ряполова

Всі повставали і зігнали свої келишки у єдину дзвінку хмару над столом.

17

У середу Дивнику зробилося зле. Я майже цілий день його не бачила і, збагнувши це, знайшла звірятко на кріслі у залі, де воно згорнулося клубочком у моєму капелюсі та дрібно тремтіло. Я торкнулася Дивника і відчула, що він значно гарячіший, ніж зазвичай. У відповідь на запитання про його самопочуття монстр жалібно заскиглив. Я гадки не мала, що робити. Як лікувати невідому науці шестилапу тварину, на яку перетворився гомо сапієнс?

Дивник нічого не бажав їсти, не вилазив із капелюха і навіть не видавав жодних звуків. Неабияк налякана, я почала надзвонювати русалкам. Вони сказали мені, що це починає сходити закляття і що краще його не чіпати.

Мереж засумував. У Вулик, виявляється, є хлопець. Цю приголомшливу новину вона повідомила йому вчора. Три місяці тому її обранець переїхав до іншого міста, не попрощавшись. А днями повернувся. Не знаю, як там у них все налагодиться тепер, але Мереж у прольоті.

— Залишімося друзями.

— Що, так і сказала?

— Так.

— Страшне.

Мережу, здається, справді не щастить. Тепер він весь час у хандрі і пропонує нам із шукачем поглянути на його малюнки.

Вихра й Метелик приходили до нас у гості. Вихра принесла смачне печиво власного приготування і купу пліток про всіх у клубі. Метелик приніс пляшку коньяку.

Завтра наше останнє засідання у клубі.

18

— Сьогоднішнє засідання мав би розпочати пан Бурецвіт, — сказав ведучий. — Але є деякі обставини, з огляду на які я запропонував би вам послухати спершу іншого доповідача. Ви не знаєте цієї людини, але вона має свідоцтво члена тузької комісії, власне, нині вона цю комісію очолює. Пан Вітрюк.

До мікрофона підійшов усміхнений молодик.

— Доброго вечора, — привітався він. — Я готовий дати будь-які пояснення щодо тузьких чаклунок. Будь ласка, запитуйте.

— Чи є правдою випадки кількаразового омолодження чи навіть зациклення, описані у пресі? — поцікавилася Вихра.

— Так.

— І скільки їх, таких випадків?

— Нами було зареєстровано тридцять чотири. Випадків одноразового омолодження значно більше.

— Скільки?

— Близько тисячі. Зареєстровано.

— Чи справді загинули сім чаклунок у автокатастрофі? — спитав Кодло.

Молодик помовчав.

— Тіл не було знайдено.

— Це він? — здогадалася я.

— Так, це він, — підтвердив шукач.

Чоловік на сцені був той самий давній Бурецвітів приятель. Його, певно, привів до клубу русалка.

— То вбилися вони чи ні? — вигукнула Шума.

— Вважається, що вони загинули. Але довести ми цього не можемо.

— То вони можуть бути живі? І якщо вони ще з нами, то вони можуть продовжувати омолоджувати, зістарювати, зациклювати? — уточнив Шмига.

— Після аварії жодних таких випадків не зафіксовано.

— Може, вони просто краще влаштували свій бізнес.

— Не думаю. Насправді це не так уже й складно відстежити.

— А щодо їхніх родичок, які наділені тими ж здібностями? — обережно поцікавився Метелик.

— Яких родичок? — не зрозумів Вітрюк.

— Сестер, племінниць, дочок…

— Ні, що ви, у них немає родичок.

— Як так?

— Тузька чаклунка не може за життя народити більше однієї дитини. Однієї дочки. Така їхня біологічна особливість.

Так що сімка чаклунок — це і вся їхня родина. Ну, якщо не враховувати татусів.

Залом пробіг розгублений гомін.

— А чому різниця між народженими за останніх вісімдесят років і померлими за останні вісімдесят років значно менша за кількість населення?

— Якщо відняти всіх померлих за останні вісімдесят років од усіх народжених у нашій країні, то різниця почнеться мінусом.

— Але ваш колега сказав нам…

— Який колега?

— Пан Бурецвіт.

— Пан Бурецвіт? — Вітрюк нахмурився зморщив чоло, ніби згадуючи щось.

— Пане Бурецвіте, підведіться, — попросив ведучий.

— О, привіт! — зрадів Вітрюк. — Це… це мій давній друг. Але… ми не працюємо разом.

— Тобто? — отетерів Шмига.

— Я не знаю, чим він зараз займається, але до комісії не входить. І це сталося. Десятки округлених від неприємного здивування очей звернули на нас свої запитливі й ображені погляди.

— Вибачте, а давно ви знаєте пана Бурецвіта? — спитав Крут Вітрюка.

— Так, зі школи.

— А як він виглядав раніше?

— Ну, дуже добре виглядав. Завжди. Як і зараз, тільки що був менший. Ну, маленький був.

— Які ще питання до пана Вітрюка? — виголосив ведучий.

Але на Вітрюка ніхто не дивився. Дивилися всі на нас.

Ошукані, виставлені у дурному світлі самі перед собою, члени клубу всі встромили погляди у нас. Погляди були різні. У тих, кого це все не обходило, — просто шоковані та обурені. У тих, хто переймався через чаклунок, — ображені та приголомшені.

Ці намагалися поглядом проникнути у глибінь наших напрочуд темних душ. Найжалюгідніший вираз був на обличчях тих, хто захопився Бурецвітовою псевдометодикою поліпшення зовнішності. У їхніх очах читалися розпач, сором