Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Сучасна проза » Старо-світські батюшки та матушки - Іван Семенович Левицький

Старо-світські батюшки та матушки - Іван Семенович Левицький

Читаємо онлайн Старо-світські батюшки та матушки - Іван Семенович Левицький
та гарна постать дратували молодих хлопців; веселість розлила на її лиці, на очах принаду.

– Будете ви, панове, добре-таки сидіти та нудитись в нашому Богуславі; в нас товариство маленьке; молодих дам та паннів мало,– сказала Олеся, не зводячи очей з Казанцева.

– О, не візьме нас нудьга, коли ви в Богуславі! – одрубав Казанцев комплімент.

– Потривайте, ось настане зима! Я взимку трохи не вмираю з нудьги,– сказала Олеся.– Повмираєте й ви тутечки з нудьги.

– Нам не первинка жити в таких малих містах.

– Будемо заводити вечори з танцями, будемо прокатуватись кіньми; дамо собі ради!– крикнули молоді офіцери.

– Коли я не вмію їздити верхи,– сказала Олеся.

– Ми вас вивчимо,– сказав Казанцев.– Попросимо других городянських дам, дамо свої коні та будемо проїжджатись юрбою верхи.

– Наші богуславські дами зроду не їздили верхом і зроду не сядуть на коней; наші богуславські дами засміяли б мене, якби я поїхала верхи,– сказала Олеся.

– Як ви дасте привід, то й інші сядуть на коней. А ви вивчитесь їздити верхи? – спитав Казанцев.

– Атож! Я знаю, що тутешнє товариство підніме на сміх, але я на це не дуже вважатиму,– сказала Олеся, закинувши ногу на ногу по-кавалерському.

І Олеся вже марила, як то вона буде їздити на баскому, гусарському коні, а Казанцев її вчитиме. Вона скочила з місця й почала походжати по світлиці. Казанцев встав і собі, за ним другий молодий офіцер, і обидва пристали до Олесі з обох боків.

– О, ми розворушимо ваш Богуслав! – гукнув Казанцев, крутячи вуса.– Ми заведемо клуб, заведемо бали, стягнемо всіх докупи.

– Хто ж піде в твій клуб? – обізвався полковник з-за стола.– Хіба Мошки з жінками та дочками.

– Ми попросимо отця благочинного, отця протоєрея, ісправника, станового, докторів,– марив Казанцев.

– Схаменись! Духовні особи не підуть в твій клуб, бо їм не дозволено,– знов обізвався полковник.

Ні Олеся, ні благочинний навіть не розуміли, що то за клуб.

– Чи так, чи інак, а ми не дамо вам пропадати з нудьги; ми витягнемо ваших дам з затвору на світ, заведемо танці, раути, пікніки,– говорив другий молодий офіцер Погожаєв.

«Ой, коли б, господи, вони витягли мене з затвору, та ще й швидше!» – думала Олеся, уп'явшись очима в чудові малинові пухкі губи Казанцева.

– Я люблю вечори з танцями, та шкода, що в нас нема гарного оркестра,– наші жидки як заграють, то ви не схочете й танцювати,– сказала Олеся.

– Наш полковий оркестр ладен вам, пані, служити хоч і щодня,—.обізвався полковник.

– От і добре! Дуже дякуємо! Нам тільки цього бракувало. В такому разі сподіваюсь незабаром і до себе на вечір! – сказала Олеся, навіть не глянувши на свого чоловіка.

Балабуха здригнувся,– Олеся дуже вже швидко просила гостей на вечір.

– Я попрошу на вечір наших дам,– подивитесь, яке наше богуславське товариство,– сказала Олеся, підморгнувши легенько на Ка-занцева.

– Як воно хоч трохи схоже на вас, то ми зовсім щасливі,– сказав Казанцев, брязнувши шпарко підковами.

Олеся спустила вії на щоки й спалахнула на виду.

Полковник встав; за ним встали другі офіцери й почали прощатись.

– Не забувайте зайти на наш вечір! – просила Олеся.

Гусари подякували й розпрощались.

Олеся почувала, що її нерви неначе запрали. В світлиці стало порожньо, тільки хмарами висів густий дим од дорогих сигар. Вона неначе бачила в тому диму сині та червоні блискучі постаті, бачила чудове лице Казанцева; його пишні очі наче світились і тепер, малинові уста сміялись, а м'який низовий баритон лащився до її душі і все ще лунав глибоко, глибоко в серці. Цілий день Олесі хотілось співати, грати, слухати музику; мрії роєм вилися в голові, як бджоли в маї; якесь дивне, глибоке щастя обхопило її душу... Скільки вона любила до цього часу,– но варто було однієї хвилини того нового щастя, яким тепер налилась вщерть її душа. Олеся таки впрохала мужа, щоб попросити на вечір гостей та гусарів в неділю.

Настала бажана неділя. Олеся звеліла зарізати три останні гуски й два індики, що зостались на господарстві, убралась в нову білу сукню з шовку, якого можна було дістати в Богуславі, й ждала гостей. Приїхали надвечір усі богуславські панки з синами, приїхали Олесині сестри. Після всіх наостанку прийшли офіцери. Надворі зашумів оркестр; він був такий здоровий, що його не можна було вмістити ні в сінях, ні навіть в цілій світлиці. Вечір був тихий та теплий, сливе літній. Поодчиняли вікна в світлиці й поставили оркестр під вікнами. Ніч була темна та чорна. Музики розставили свої пюпітри, порозкладали ноти й посвітили ліхтарі. Широкі мідні труби заблищали на чорному фоні ночі фантастичним сяєвом. Оркестр загримів, аж тахлі в вікнах задзвеніли. Олеся глянула в вікно на небачену картину й стояла, неначе причарована: обернулась вона назад,– світлиця аж сяла, аж пишалась гусарськими синіми куценькими мундирами, еполетами, шнурками та орденами. Коло Олесі вився Казанцев, пригладжений, причесаний, в дорогій блискучій одежі,– чудовий чорнявчик, як гвоздик. Старіші офіцери сіли грати в карти, молоді пішли в танець. Олеся забула вже Ломачевського. Бонковський сидів в кутку, скорчився в три погибелі й довго не смів перед гусарами виступати в танець; його кучерява здорова голова, кругле, повне та загоріле лице здалося теперечки Олесі схожим на здорового рудого гарбуза в картоплі.

Казанцев заряджував танцями: після кадрилі завів рондо, правував по-французькій, хоч його, само по собі, ніхто не розумів, і причарував усіх богуславських паній та паннів. Офіцери поводились делікатно, обходились з товариством просто, не вдавались в столичну пиху, жартували, говорили дамам компліменти з легким насміхом, котрі вони приймали за щиру правду. Матері повбирали своїх дочок, як ляльок,– кожна сподівалась залучити женихів для дочок. Але молоді офіцери найбільше увивались коло Олесі: вона була сміливіша й веселіша од усіх і танцювала краще од усіх.

– Як вам сподобався наш вечір, наше товариство? Мабуть, будете навпісля сміятись з нас,– спитала Олеся тихо в Казанцева.

– Ох, борони боже! З кого, з кого, а вже з вас не доведеться мені сміятись,– сказав Казанцев, скоса поглядаючи на тонку Олеси-ну шию.

– От вже й зараз таки смієтесь з мене! Хіба ж пак тут нема кращих од мене? – попросту спитала Олеся.

– Од вас, мадам, трудно знайти кращих і деінде,– зашепотів Казанцев трохи не над самим Олесиним вухом.

Він ледве вдержався, щоб не вхопити її за талію й поцілувати в маленьке вухо.

– В вас чудове маленьке вушко,– ще тихіше промовив Казанцев,– якби не при людях, то

Відгуки про книгу Старо-світські батюшки та матушки - Іван Семенович Левицький (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: