Анна Київська – королева Франції - Валентин Лукіч Чемеріс

Ще історики писатимуть: і здавалося б, зараз, коли на троні ще недосвідчений юнак під опікунством слабкої жінки, саме час для зухвалого графа половити рибку в мутній воді, вирвати собі ще деякі привілеї. Хоча б зменшити розмір королівської данини на володіння де Крепі. Чи й заколот підняти. Граф усе міг і на все мав і силу, і засоби, але… Граф цього не міг зробити й іншим цього робити ніколи б не дозволив. Заради Анни був готовий на все. Єдине, чого він боявся, так це того, що Анна не зверне на нього увагу і залишиться до нього байдужою. Але він був щасливий, адже бачив: Анна звертає на нього увагу, Анна не байдужа до нього…

Вважається, що однією з причин відмови Анни від регентства була пристрасна любов її до графа Рауля з роду де Крепі.

Можна сказати, що найбільшу популярність графу де Крепі де Валуа приніс шлюб у 1062 році з удовою короля Генріха I Капета Анною Ярославною, великою княгинею Київською і королевою Франції, яка стала йому третьою дружиною. Рауль не побоявся відлучення від церкви і різних чуток при дворі. До всього ж йому, щоб одружитися з королевою, довелося розлучитися зі своєю дружиною.

Заради Анни граф Рауль на все був згоден і на все йшов – щастя з’явилося йому в образі Анни Ярославни…

Він мав дружину і був самотнім. Бо любові чомусь не було. І він, змирившись з самотою, збирався так і віку доживати. Аж тут Анна. По смерті короля – теж самотня.

І граф Рауль чи не вперше відчув себе щасливим – від однієї лише думки, що поруч із його замком у Санлісі, в королівському замку, – Анна…

Досі він завойовував фортеці і брав міста.

Тепер він мав підкорити королеву-вдову.

І граф ринувся завойовувати своє щастя…

Поселившись у Санлісі, в досить лісистій місцевості, Анна, навіть будучи в статусі королеви-вдови, любила займатися полюванням – звикла до звіриних ловів у себе на батьківщині.

Французька романістка, яка старанно збирала матеріали про Анну в архівах Києва, Новгорода, Володимира, Парижа і написала роман «Анна Київська», свідчить: «Щодня по кілька годин Анна не злазила з коня, залишаючи далеко позаду своїх дам», теж, ясна річ, вправних вершниць. Давньоруська Діана, французька королева «за досить короткий час… полонила рицарів і зброєносців своїм умінням запускати сокола чи цькувати оленя… Гості її готові були віддати життя за один погляд королеви і вбити (навіть так!) кожного, хто зважиться її образити».

Як писатимуть дослідники, «не треба забувати, що Анна Ярославна овдовіла молодою. Коли помер її чоловік, вона мала тільки тридцять п’ять років і була, як свідчить літописець, надзвичайної краси і вроди. З-поміж вельмож, що дуже часто відвідували Санліс, був і Рауль III Великий, граф де-Крепі і де Валуа, дю Вексен, д’Ам’єн, де Бар-сюр-Об, де Вітрі, де Перон і де Мондідьє. Цей принц, нащадок Карла Великого, був, як каже історик його роду, «одним з наймогутніших і найбільш деспотичних васалів, яких тільки Франція коли-небудь мала…» Він «визнавав тільки ту, більшу понад його власну силу й владу, що могла послужити йому для виконання його власних намірів і проектів» і «не боявся ні короля, ні гніву Церкви…».

Граф Рауль де Крепі жив неподалік Санліса – його замок Мондідьє було видно з собору Святого Фрамбурга. Феодальні володіння графа були більшими за домен французьких королів, і все ж Рауль був васалом. Але таким, з яким король чи не все своє життя боровся. Здебільшого безуспішно. Граф був наполегливим і, якщо чогось багнув, неодмінно досягав свого.

В Анну він закохався ще тоді, коли вона прибула до Франції і стала дружиною Генріха, але до пори до часу утаємничував свої почуття.

Та тільки вона стала (на безмежне щастя Рауля) вдовою, закоханий граф вирішив відкритися. Якось влітку 1062 року на полюванні граф негадано згріб Анну в обійми і міцно поцілував її у вуста.

Принагідно згадаємо про першу на Русі княгиню-християнку Ольгу. Про її ранній період життя мало що знано. Та й те позначене розбіжностями. Невідомо точно, де й коли вона народилася, з якої родини походила і чи була вона князівського роду. Найпоширеніша думка: Ольга народилася близько 890 року у місті Пскові, в землях кривичів. «Повість временних літ» стверджує: Олег привіз Ігореві наречену з Плескова (північна діалектна форма назви Псков), «була вона мудрою та кмітливою, від неї народився син Святослав». Оскільки ж ім’я Ольга (Хельга) начебто вказує на скандинавське походження княгині, то звідси – традиція вважати її шведкою, дочкою одного з дружинників Рюрика, що був намісником у Пскові.

Існує ще одна гіпотеза: буцімто Ольга – болгарська царівна, а її рідне місто Плесков ототожнюють з болгарською столицею Пліска… А ось у церковних «Житіях Ольги» розповідаються народні легенди, що Ольга за походженням – звичайна сільська дівчина з села Вибутино. Якось у псковських лісах вона випадково зустріла княжича Ігоря, котрий був у тих краях на полюванні, перевезла його човном на інший берег річки. Ігор, вражений її вродою та розумом, одружився з тією дівчиною, хоч вона, мовляв, і була простого роду. Лучилося це року 903-го, і проста дівчина Ольга, дочка перевізника, стала княгинею Київської Русі. Відзначалася гострим розумом, невтомною енергією, широтою поглядів