Одне без одного - Анна Чмутова

— Не дарма тобі в дитинстві замість мультфільмів умикала трилери.

— Угу. Психіка в мене ще тоді зламалася. А тепер не рухайся.

Варвара не дає Вірі дзеркало, поки не завершує роботу. Чіпляє їй пасма волосся й заплітає у косу.

— Перуки у нас відверто фігові. Тому просто будеш зі своїм кольором, але з довгим волоссям. Дякувати Богу, що у тебе ще не прийшла криза якогось там віку.

— Ти до чого? — питає Віра.

— До того, що гормони не змусили тебе поголитися чи перефарбувати волосся в рожевий.

— А що, багато людей мого віку так робить?

— Достатньо. Якби ти належала до них, усе б було складніше.

— Дійсно пощастило, що рожевий — не мій улюблений колір.

Вони знову замовкають. Варвара доводить до логічного завершення образ.

— А ти не могла ще вдома мені сказати? Я б тобі одяг менш примітний взяла б.

— Якщо ти думаєш, що я тут тебе зараз буду роздягати, то ні. Тільки роззувати.

— Що?

— Я взяла твій одяг. У сумці моїй худі й джинси. А от взуття нормального не знайшлось.

— Вона ще й у шафі моїй рилася, — зітхає Варя.

— Перепрошую, якщо я порушила твої кордони, побачивши там вібратор. Але це заради того, щоб кордони нашої квартири більше ніхто не порушував.

Варвара на це тільки закочує очі.

— Тоді переодягайся й можеш дивитися на себе, — Варя відходить у бік і схиляє голову, оцінюючи результат своєї роботи. — Зараз, ще секунду. Поправити треба.

Через пару хвилин Віра перевдягає свою сукню, яку вдягнула на прем’єру післяноворічного спектаклю в театрі сестри.

— Варь, а тобі коли самій гримуватися?

— Через годину. Я не в перших рядах сьогодні, — сестра складає косметику до сумки.

— А можеш останній раз виручити?

— Так і уточняй, що за сьогодні останній раз, — вчергове не утримується від сарказму.

— Уточняю: за наступну годину останній.

— І що треба?

— Купи мені нову сімку. Я бачила, що внизу є магазин.

— Навіщо?

— Без телефону в наш час абсолютно безглуздо їхати. Ні документів, ні грошей, ні зв’язку. А так залишу тут свою сімку, вимкну ту, що влаштована в телефон. А цією буду користуватися. А краще — не сама йди, а попроси когось.

— Гаразд. Чекай тут.

Варя виходить із кімнати, тихенько зачиняючи за собою двері. А Віра, застібаючи джинси сестри на собі, думає, що у них дійсно різна комплектація.

Підходить до дзеркала. Не знає, на що й там очікувати. Але з дзеркала на неї дивиться не вона. Хтось інший. Наче Вірі дійсно зробили пластичну операцію. Вона наче помолодшала на пару років — студентка педагогічного факультету, не інакше.

Ось що робить із людиною не кострубатий власноручний макіяж, техніки якого освоювалися на уроках на Ютубі, а професійний театральний грим. І те, як сестра вправно з ним обходиться, – справжнє диво для Віри. Спочатку Варвара так і працювала – помічником гримера. Потім уже стала гримером, а пів року тому її нарешті взяли на сцену.

Зараз Віра, стоячи посеред гримерки, розуміє, що ні разу не бачила насправді гру малої в театрі. І зараз, на прем’єрі, де сестрі довірили одну з головних ролей, вона їде на зустріч. А це ж Варвара її спочатку й запросила. Навіть квиток знайшла їй. А Віра ось що робить…

Стає за себе соромно. Питає подумки у тієї незнайомки в дзеркалі, що робити. Студентка педагогічного факультету їй нічого не відповідає. Від неї очікувано. Занадто молода ще. І точно — недосвідчена. А Віра — доросла й досвідчена. І вона точно знає, що не варто зараз іти за сентиментальностями, коли Варвара й так витратила на її макіяж свій час. Краще поквапитися, щоб не запізнитися на зустріч із журналісткою.

На Віру ще очікує вкрай цікаві мандрівки в надрах метрополітену. Викликати таксі — необачно, поміняти кілька машин – немає часу. Куди простіше змішатися з натовпом і загубитися на переході між лініями підземки.

Після того випадку на день народження Варвари дівчина більше не помічає на собі чужі погляди, що ніби намагалися залишити випалені сліди на її спині. А все одно страх нікуди не зник.

Віра швидко складає свою сукню в пакет. Туди ж летить її охайне взуття на великих підборах. Зараз це треба вручити Варварі на збереження. 

За п’ять хвилин забирає в сестри нову карточку, уггі й куртку.

— Мда, ти тепер взагалі на школярку схожа, — резюмує молодша. — Якщо в тебе зустріч із яким-небудь чоловіком, то він однозначно в тобі побачить доньку. А якщо він захоче до тебе позалицятися, то точно знайдуться не байдужі, які його здадуть як педофіла.

— Дякувати всесвіту, мені це не загрожує, — Віра прискіпливо себе оглядає. Дійсно вона схожа на випускницю одинадцятого класу, яка збирається до репетитора. Виколупує з телефону слот із сім-картою та змінює її. — З жодними чоловіками я сьогодні не збираюсь зустрічатися.