Весілля в монастирі - Оксана Дмитрівна Іваненко

о чаше», за що його підкликав до себе Неофіт і поблагословив окремо. Літа Миколаївна багатозначно підморгнула кумоньці Параскеві Федорівні, і та радісно закивала головою і піднесла хусточку до очей. Чудово проходить «Полтава», слухають розлучено «Тяжелое детство мне пало на долю». Губернаторша весь час підносить до очей лорнет і, жуючи шоколадні цукерки, милостиво всміхається виконавцям. Тиміш виступає з патріотичним віршем, вирізаним з газети, «Сестра героя», а написала його княжна Гудим-Левкович, підстаркувата дівчина, яка сидить перед губернаторшею. Вона страшенно задоволена, що її вірш декламують.

Літа Миколаївна дуже хвилюється за «Суд Міноса» — тут виступає багато.

«Не сплутайте, як стати, Павлуша за Ільком, Ілько за Васею малим, — шепоче вона, — як хто забуде слова, ти, Данько, підкажи, і дивіться на гостей, а не собі під ніс».

Але вони вивчили все на зубок, репетирували сто разів і виступають з точними акцентами і жестами.

Гості сміються, а коли кругловидий, завжди ніби здивований Павлушка проказав:

Я смиренная корова, Нрава я была простого, Грех мой, право, невелик: Ободрал меня мясник, —

— директор аж голосно зареготав.

Зараз «гвоздь программм» — «Вовк та Ягня», але за цей номер Літа Миколаївна більше спокійна, що не зіб’ються, це ж її кращі актори! Все йде прекрасно. Неофіт з усмішкою нагинається до протоієрея, а губернаторша шепоче княжні Гудим-Левкович:

— Je ne comprends pas. — Але це дуже смішно.

Митько аж гримить, входячи в свою роль.

Нащо це ти, собачий сину, Тут каламутиш берег мій Та квапиш ніс поганий свій У чистую оцюю воду? Та я тобі за цюю шкоду, Ти знаєш, що зроблю? Як муху, задавлю!

Літа Миколаївна і Параскева Федорівна задоволено пересміюються.

— Ну, просто тобі як у театрі, — шепоче Параскева Федорівна.

— Ні, паночку, водички я не сколотив, — бринить жалісний голосок Каленичка, і яка в нього чудова мордочка в цей час. Він хитрючка, помічає, що губернаторша наводить на нього лорнет, і сам дивиться на неї такими зворушливими блакитними очицями. — А хоч би й пив, — пояснює він, розводячи руками, — то шкоди в тім немає, бо я стою зовсім не там, де треба пити вам. Та ще й вода від вас сюди збігає, — показує він.

Але тут Дмитро розлючується:

— Так, значить, я брешу?