Ангели помсти - Олесь Ульяненко
Важко сопуть міхи у грудях. Скіни сунуть по Михайлівській. Вони йдуть, розвернувши плечі, з градинами поту на чолі. Вони голомозими хробаками риють прекрасний полудень. Протектори підкованих бутс крешуть бруківку, впевнено ведуть їх на БЖ, Велику Житомирську. Замочимо цю жидівську срану поїбень! У цих сраних хіпі не баби, а зародки, викидні, пліва, роздовбана власним пальцем. Ріг Десятинної. Нагнулися, затягнули міцніше білі шнурки. Ось там підходить до них занюханий клеєм підліток і вказує, де хіпі, накачані наркотою, гудуть ОМ! ОМ! ОМ!
Нембутал, барбаміл, етамінал натрію – ця казкова країна давно грюкнула в історію. Епоха заглухла. Зараз усі сидять на дешевій барбітурі. Люмінал приносять контужені уйобки за досить помірну ціну за пакетик. Пакетик навіть не називають чеком. Фенобарбітал валить відразу з ніг і не користується попитом у молодіжній тусні. Екстезі конкурує з героїном. Люди вживають дешеву барбітуру: седуксен, радедорм, реланіум. Хоча це теж можна знести. Ксанакси і транксени, новоявлені заморські гості, спочатку приживалися доволі туго, а коли розхавали, то все це оптом позгрібали бариги, дрібні пушери, пушери взагалі, і воно все пощезло в чорній дірі наркоманського всесвіту, разом з польським реладормом. Діма Кольт сидить і дивиться на своє молюскоподібне відображення у вітрині аптеки, пальці вибивають з повітря слова, звуки і символи. Піт заливає обличчя. Діма Кольт розмовляє з собою. Так він молиться. Пальці розмовляють з Богом. Кольт за щось вибачається і просить, щоб успішно пройшов день. А так він ніколи не побачить Альму…
Але зараз усе, що відбувається навколо: бродячий пес, ледачий, вигодований на об’їдках та комбіжирі убогих їдалень, з червоним висолопленим язиком, і бомж в ореолі чорних та зелених блискучих мух, повна жінка в дорогій сукні від Versace, з широким декольте і червоним бантом там, де повинні бути цицьки, – один чорний спалах – скляна стіна падає, і все, колись присутнє за скляною стіною, падає, в один спалах, чорний і тягучий, як хвіст комети з антисвіту, зараз пробиває останні перепони, – нині ворушиться в його вузькій грудній клітці. Перебралося вище, до горла. Зараз усе навколишнє там, у голові молюска, з тупими і сльозливими від болю очима. Зведені спазмами пальці дістають з кишені пластмасову пляшечку. Дві капсули, а скільки ще пиляти треба. Лишилося дві капсули. З одного боку біла, з іншого червона. Вони йдуть висохлим стравоходом повільно, дуже повільно, і подумки Кольт проштовхує їх, штовхає все далі й далі. Собака перетинає периметри. Туди-сюди. Сита лінь і спека. Мухи сідають на писка. Собака злизує їх язиком, іноді. Дама з квіткою відкидає багажника червоного Volvo, витягає ціле намисто сардельок. Кидає, ні, прямо дарчо кладе до лап. «Бідненький!» Пальці сигналізують бомжу, що тулиться побіля урни і намагається заснути під пекучим сонцем. Діма Кольт розплющує підсліпуваті очі, мугикає, тарабанить і тарабанить рукою об пластикову пляшку. Бомж повільно розплющує залиті жовтими сліпаками очі. Діма Кольт випускає гортанний звук, мугикає знову і тицяє на пса, який ледачо волочить по землі ледь не з кіло сардельок під ніжним поглядом дамочки в сукні від Versace. Палець на пса, на бомжа. Палець так продовжує курсувати немислиму кількість разів. Бомж зводиться. Реально відвішує псу копняка, згрібає сардельки, сідає на своє місце під стіною і починає заковтувати не пережовуючи. У дамочки бальзаківського віку істерика. «Стрєлять! Стрєлять! Стрєлять надо!» Діма Кольт беззвучно регоче. Пальці сигналізують: фігове місце для життя мені ти знайшов. Відповіді ніхто не бачив. Почався приход. Нембутал почав діяти. Пішов приход.
Едік бачить перед собою прекрасні квіти. Волосся у нього шовковисте, хвилями спадає на плечі. А очі порцеляново і втомлено закриваються широкими віями. Часом він годинами, хапнувши трави, може говорити, що його чоловіче тіло гидотне, мерзенне і йому хочеться чогось іншого. Пальці унизані перснями. Пірсинг у вусі, у носі і бровах. Усі хіпушки від Едіка у захваті. У нього круті батьки. Едік знає такі речі, що жодному й не снилося, не гадалося. Він запросто міг стати їхнім гуру.
Вася Клім закотив кілька таблеток ефедрину, запив склянкою дешевого сухого вина. Розім’яв пальці. Сьогодні сухий закон. Регоче. Чорна маса немитих панків суне безтолковою лавиною, здіймаючи гайворонячий галас на Андріївському узвозі. Сьогодні говорив головний скінхед, з проломленим зліва черепом, що вони з панками не мають думки ворогувати, а тому на час ганашення хіпівської комуни у них альянс. Скіна прозивали Мармеладом. Панки відтепер можуть з’являтися на танцях у «жабі», якщо того забажають, а про решту домовимося. Базару нема. Нічого пацани. Скоро ми їх у такий глухар заженемо, що вони, як ці хіпуни, самі будуть підставляти сраку. Нарики гнилі. Мармелад блаженно потягує ніздрями прекрасний червневий полудень. У сумках вони несуть бити. З панками вони зустрічаються на Великій Житомирській. На БЖ. Панки можуть принести ланцюги і ще щось. З трешерами краще, але трешери зараз зробилися нікчемними, гіршими за панків. Погань усе це, брат мені розповідав, що раніше панки чогось таки варті були. Я більше за пацанів, крутих пацанів. Вони мужики і не ширяють до здорового організму всілякої гидоти. Як ти сказав, перебиває його Шмуля, здорового організму? Мармелад нахапався слів, гнилих і непотрібних слів, ха-ха. Шмуля крутить капловухою головою, шукаючи підтримки, але ніхто йому не відповідає взаємністю.
