Місячний камінь - Вилки Коллінз

Я посилав до сищика одну служницю за другою, як мені було наказано. Першою ввійшла в судилище, тобто до моєї кімнати, куховарка. Вона була там недовго, а коли вийшла, то її висновок був такий:

— Сержант Кафф не в настрої, але він справжній джентльмен.

Слідом за нею пішла покоївка міледі. Затрималась вона там значно довше. Коли вийшла, то зробила такий висновок:

— Якщо сержант Кафф не вірить порядній жінці, то він міг би, в усякому разі, лишити свою думку при собі!

Далі пішла Пенелопа. Була хвилин зо дві, не більше. Її висновок:

— Сержанта Каффа дуже шкода; напевно, він, тату, замолоду був нещасливий у коханні.

Після Пенелопи пішла старша служниця. Затрималась, як і покоївка міледі, досить довго. Вона сказала:

— Я ставала на службу до міледі не для того, щоб якийсь полісмен відкрито сумнівався в моїй чесності.

Потім пішла Розанна Спірман. Лишалась найдовше. Ніякого висновку не зробила: була мовчазна, як риба, і бліда, як крейда. Слідом за Розанною пішов лакей Самюель. Був хвилин зо дві. Його висновок був такий:

— Сором тому, хто чистить чоботи містерові Каффу.

Ненсі, посудниця, пішла останньою. Затрималась не більше двох хвилин. Вона зауважила:

— У сищика є серце, він не жартує, містере Беттередж, над бідною роботящою дівчиною.

Коли допит скінчився, я зайшов у судилище довідатись, чи не буде мені нових розпоряджень. Сищик, за звичкою, дивився у вікно й насвистував «Останню літню рожу».

— Довідались що-небудь, сер? — спитав я.

— Якщо Розанна Спірман відпрошуватиметься з дому, — сказав сищик, — відпустіть її, бідолашну, але спочатку повідомте мене.

Краще було б мені не говорити про Розанну і містера Френкліна. Було ясно, що сердешна дівчина викликала підозріння у сищика Каффа, незважаючи на всі мої старання запобігти цьому. Але все-таки я наважився спитати:

— Сподіваюсь, ви не вважаєте Розанну причетною до пропажі алмаза?

Куточки меланхолійних губів сищика скривились, і він пильно, так, як і в саду, подивився мені в обличчя.

— По-моєму, краще буде нічого вам не казати, містере Беттередж, — відповів він, — а то, знаєте, ви можете знову розгубитись.

Я почав сумніватися: чи справді мені вдалося тоді, в саду, перехитрувати знаменитого Каффа. На щастя, розмову перервав стукіт у двері: ввійшла куховарка й передала просьбу Розанни Спірман, щоб її відпустили з дому (в неї, як завжди, розболілась голова, і вона хотіла подихати свіжим повітрям). За знаком сищика я сказав:

— Нехай іде.

— А де у вас вихід для слуг? — спитав він, як тільки ми залишились самі.

Я показав йому.

— Замкніть двері вашої кімнати, — сказав сищик, — і, якщо хто-небудь спитає про мене, скажіть, що я сиджу тут і розмірковую.

Він знову скривив куточки своїх губів і зник.

Залишившись на самоті, я відчув сильну цікавість, яка штовхнула мене особисто зайнятись розшуками.

Було ясно, що підозріння сищика Каффа щодо Розанни викликані відповідями слуг під час допиту. А тим часом дві служниці (крім самої Розанни), які найдовше були на допиті, — покоївка міледі і покоївка всього будинку, — були найбільш запеклими гонительками сердешної дівчини. Прийшовши до такого висновку, я ніби випадково заглянув до кімнати слуг. Там саме пили чай, і я відразу ж на нього напросився. (Бо, запам'ятайте, за склянкою чаю жінки стають охочі до розмов так само, як чоловіки за чаркою вина).

Мої сподівання знайти союзника в чайнику не лишились без винагороди: менш ніж через півгодини я знав стільки ж, скільки сам сищик.

Як виявилось, ні покоївка міледі, ні покоївка всього будинку не повірили вчорашньому нездужанню Розанни. Ці дві кляті баби — прошу пробачення, але як же інакше назвати злобних жінок? — кілька разів підкрадались у четвер після півдня нагору, пробували відчинити двері Розанни, але вони були замкнуті, стукали і не одержували відповіді, підслухували під дверима й не чули жодного звуку зсередини. Коли дівчина спустилася до чаю, а потім знову повернулася в постіль через нездужання, вищезгадані кляті баби знову спробували відчинити її двері, але двері були замкнуті; вони зазирнули в замкову шпару, але шпара була закрита, а крізь щілину під дверима бачили опівночі світло і чули тріск вогню (вогонь у спальні служниці в червні!) о четвертій годині ранку. Все це вони розповіли сищикові Каффу, який, замість того щоб висловити їм подяку за їхнє бажання допомогти йому, подивився на них сердито й підозріливо, явно показуючи, що не вірить ні тій, ні другій. Звідси — непохвальний відгук обох жінок про нього після допиту. Звідси (а також під впливом чайника) — їх готовність дати волю язику про неджентльменське поводження детектива з ними.

Оскільки я вже підмітив хитрощі великого Каффа і здогадався, що він має намір таємно стежити за Розанною, коли вона вийде на прогулянку, мені стало ясно, що він умисно не показав обом покоївкам, як істотно вони йому допомогли. Таким жінкам варто лише натякнути, що їх свідчення заслуговують на довір'я, і вони так запишаються цим, такого наговорять і накоять, що відразу змусять Розанну Спірман бути насторожі.

Я вийшов з дому. Був чудовий літній вечір, але мені було не до цього: вельми жаль було мені бідолашної дівчини, і взагалі я був дуже стурбований поворотом справи. Попрямувавши до чагарника, я зустрів містера Френкліна. Він давно вже повернувся із станції і мав тривалу розмову з міледі. Вона розповіла йому про непоясниму відмову Речел дати оглянути її гардероб і цим навіяла на нього такий смуток,