З ким би побігати - Давид Гроссман

— Я дивився матч, повертався додому, діставав дикі стусани від татуся і зразу ж починав чекати наступної суботи.

Асаф уявив, як маленький Носоріг умліває від захоплення на верхівці дерева, і всміхнувся.

— Зрозумів, еге? — розсміявся Носоріг. — Зараз мені здається, що, мабуть, і не сама гра мене так захоплювала, як очікування. Я обожнював стовбичити там по півдня і думати, що ось-ось почнеться, ще трохи — і станеться. Оце був наркотик так наркотик. І тої миті, коли матч закінчувався, — повне спустошення, до наступного тижня. Стривай, а як ми сюди доїхали?

— Та вже доїхали, — усміхнувся Асаф.

— Ну досить! — сказав Носоріг, але Асаф зрозумів, що той всього лише вирішив змінити тактику. — Що це я на тебе напосівся? Адже тобі й того вилупка з наручниками вистачило.

Якийсь час вони жували в цілковитому мовчанні, поволі остигаючи від суперечки. Потім глянули один на одного, ситі й задоволені, і заусміхались. Зазвичай вони найкраще вирішували свої розбіжності мовчки.

— Ну а що старики розказують? — заговорив Носоріг.

Асаф сказав, що вчора вони ще не дзвонили, але сьогодні вже неодмінно.

— Цікаво, чи впоралася твоя мама...

— ...з дверима літакового туалету, — закінчив Асаф, і вони зареготали.

Мама цілий тиждень тренувалася вдома з ручкою посудомийної машини — Носоріг сказав їй, що в туалетних дверей у літаку така ж.

— Значить, кажеш, від них поки немає звісток, — ще раз повторив Носоріг, дивлячись Асафу просто у вічі.

— Ні, поки ні. Правда.

— Ага.

Носорогові не подобалась ця поїздка. Він підозрював, що від нього щось приховують.

— А Реллі що? — запитав він, ніби мимохідь.

— Думаю, з нею все гаразд. — Асаф пошкодував, що його тарілка вже порожня і не можна прикинутися, ніби захоплений їжею.

— Вона з ними повертається чи ні?

— Добре б. Не знаю... можливо.

Носоріг буквально свердлив його поглядом, але Асафу нічого було йому сказати. Він і сам побоювався, що за цією поїздкою криється якась таємниця, що йому не кажуть усього через його дружбу з Носорогом. Дуже вже охоче батьки погодилися залишити його, пообіцявши привезти вимріяний «Кенон».

— А то я... — Носоріг закурив і жадібно затягнувся. — Я... у мене весь час таке відчуття...

— Ні-ні, — поспішно сказав Асаф. — Ось побачиш, усе буде добре.

Він згадав, як Реллі змушувала Носорога кинути палити і той пересилив себе. А ось тепер знову закурив — ще один поганий знак.

— Не хвилюйся. Вони там поговорять з нею, і вона до нас повернеться.

«До нас» означало — до Носорога. Найперше — до Носорога.

— Вона там знайшла когось, — хрипко пробасив Носоріг, пустивши цівку диму вгору. — Якого-небудь лоха-америкашку. Я тобі кажу — не приїде вона. Я такі речі нутром чую.

— Ні, приїде, — заперечив Асаф.

— І чого я себе дурю!

Носоріг, викуривши чверть сигарети, розлючено загасив її. З його багатослівності Асаф розумів, що Носоріг перебуває у вкрай незвичному стані. Він трохи бентежився, слухаючи, як Носоріг, такий великий і сильний, говорить з такою безнадією в голосі.

— Ти тільки глянь, скільки років я морочу собі голову, — дуже повільно, неначе отримуючи задоволення від самокатування, промовив Носоріг. — Бачиш, що означає кохання.

Обидва злякано помовчали. Асаф відчував, як це слово пече його — ніколи ще, жодного разу Носоріг не вимовляв його. І раптом — ось воно, тремтить і б’ється, як живе, як пташеня, що випало з рук Носорога.

— Ця дівчина, — забурмотів Асаф, — ну, з собакою, у неї є така подруга — черниця, яка вже п’ятдесят років... — І замовк, зрозумівши, що з його боку не дуже тактовно теревенити про своє, коли Носоріг так мучиться. — Ось побачиш, вона повернеться, — сказав він слабко, та й що ще йому залишалося? Лише знов і знов повторювати ці слова, ніби молитву або присягу. — Де ще вона знайде такого, як ти? Батьки теж так говорять, ти ж знаєш.

— Еге ж, коли б усе залежало тільки від твоїх батьків... — Носоріг стомлено кивнув, потім потягнувся всім тілом, подивився вгору, на всі боки, зітхнув. — Глянь, а собачка твій закемарив.

І справді, Дінка дрімала. Під час обіду Асаф крадькома підкидав їй шматки шашлику і смаженої картоплі.

— З собаками у нас не можна, — сказав офіціант Носорогові, коли вони увійшли до залу, — але для пана Цахі...

Асаф і Носоріг посиділи ще, теревенячи про те про се. Носоріг розповів про нову скульптуру, яку він вилив сьогодні, — того самого знаменитого, але геть шизонутого скульптора, який розсварився з усіма ливарними майстернями в країні. З Носорогом цей шизик теж вічно гризеться, іноді трохи до бійки не доходить, але, коли він приходить у майстерню і з такою кривою усмішечкою говорить, що у нього є нова робота, Носоріг не