Чінгісхан - Василь Григорович Ян
До того дня ніхто не наважувався навіть натякнути йому про його старість, про те, що його дні, можливо, вже полічені. Всі твердили, що він великий, незмінний, незамінимий і що всесвіт без нього стояти не може. Одна лише стара, вірна Бурте наважилася заговорити про смерть…
Чи насправді він постарів? Ні, він ще покаже всім таємним заздрісникам, що може скочити на неосідланого коня, поразити дикого кабана списом на скаку і відвести руку вбивці, задушивши його своїми сильними пальцями. Він жорстоко розправиться з усіма, хто зважиться говорити про його кволість або старість…
Але мудра, смілива Бурте все-таки мала рацію, сказавши тоді про наступника. Кого ж із чотирьох синів призначить він своїм наступником? Більше за всіх бажає смерті батькові невгамовний і свавільний Джучі, старший син. Йому тепер сорок років, і він, напевне, жадає вирвати в Чінгісхана кермо царства, а батька посадити в юрту для немічних дідів. Тому він одіслав сина Джучі в найвіддаленіший куток свого царства і приставив до нього таємних наглядачів, щоб вони повідомляли про кожне зітхання і кожний помисел Джучі…
Другий син, Джагатай, більше хоче загибелі своєму братові і суперникові Джучі, ніж смерті батькові. Поки обоє ненавидять один одного і борються, їм нема чого особливо боятися. І він тоді ж вирішив оголосити своїм наступником третього сина, Угедея; він лагідної і безтурботної вдачі, любить веселі бенкети, полювання з соколами, верхогони, він не стане рити яму, щоб штовхнути в неї батька. Такий самий і молодший, четвертий син, Тулі-хан. Вони обоє люблять гульбища, вогонь властолюбства їх не спалює.
Тому, вирушаючи в похід, Чінгісхан оголосив наступником престолу третього сина — Угедея. Але цим він ще більше розлютив двох старших синів, і йому постійно доводиться бути насторожі, чекати замаху, отруєної стріли, пущеної з темряви, чи удару списом крізь завісу намету…
Ображений Джучі відтоді перебуває постійно на віддалі, поперед війська, на чолі виділеного йому тумену. Він намагається відзначитись, він хоче привернути до себе любов воїнів, він прагне слави. Він молодий і сильний… Добре бути молодим…
Перевертаючись з боку на бік, каган часто пригадував слова старої, огрядної Бурте і думав про свою смерть. Він думав про високий курган у степу, де проносяться легкі сайгаки[84] із загнутими ріжками, де високо в небі поволі ширяють орли… У таких курганах покояться останки великих богатирів. Наймогутніші володарі народів досі завжди вмирали… Але він, Чінгісхан, наймогутніший за всіх. Хіба хто-небудь досі підкоряв такі великі землі?.. Що таке смерть?.. Кажуть, є такі вчені лікарі, чарівники і чаклуни, які знають камінь, що перетворює залізо в золото. Вони можуть так само приготувати напій, що повертає молодість, зварити з дев’яноста дев’яти трав дорогоцінні ліки, що дають безсмертя.
Хіба він, простий нукер Темучін, колишній раб із колодкою на шиї, не був проголошений на курултаї посланцем неба, Чінгісханом? Якщо синє небо вічне, то і він, його посланець, має бути вічним. Нехай великий китайський радник Єлю Чу-цай спішно, завтра ж таки, розішле в усі кінці царства суворі накази, щоб до ставки кагана негайно приїхали найученіші мудреці, які вміють творити чудеса: і китайські даоси, і тібетські чаклуни, і алтайські шамани, і щоб усі вони привезли з собою ліки, що дають силу, молодість і безсмертя. За такі чудесні ліки він, великий каган, видасть їм таку небувалу нагороду, якої ще не давав жодний володар у всесвіті…
Він довго не міг заснути, перевертався і, нарешті, вже почав дрімати, аж раптом відчув легкий біль у великому пальці на нозі. Щось сильно його притисло. Він не злякавсь. Він знав цей звичайний у кочівників умовний знак. Каган підвів голову, але в темряві нічого не міг помітити. Він добре пам’ятав цей знак: ще юнаком він так само натискував палець на нозі коханої нареченої Бурте, в ті часи тоненької і в’юнкої, як степовий тушканчик. Тоді великою родиною всі спали на розстелених повстинах у темній юрті її суворого батька Дай-Сечена.
Хто сидить біля його ніг? Хто кличе його?
Обережно простягнув він руку і відчув під долонею тонкий шовк вбрання, зіщулену жіночу постать, вузькі плечі, на голові незвичайну зачіску, — хто це? Він притягнув її до себе, і тихий шепіт на вухо неправильною ламаною мовою пояснив:
— Твоя Кюсюльтю, твоя жадана, Кулан-Хатун, приготувати померти, твоя приходить… Твоя втішай… Твоя — сонце. Кюсюльтю — місяць…
Це — китаянка, служниця молодої дружини Кулан-Хатун, яку він називає Кюсюльтю. Вона безшумно прослизнула до намету, як миша. Кулан кличе його.
Каган натягнув просторі чоботи, вистелені зсередини повстю, обережно пройшов до виходу, намагаючись не зачепити двох синів, Угедея і Тулі, що спали поряд із ним, і вийшов з намету.
Розділ сьомий
В ЮРТІ КУЛАН-ХАТУН
Побачиш — красунь таких в світі нема!
В них очі вузенькі, як в рисі вони,
У рисі, яку