Хресна проща - Роман Іванович Іваничук
— Я ще раз повторюю, Аркадію: ми познайомилися з тобою на репетиції фальшивої п'єси й спробували винести ту виставу на сцену життя… На щастя, нам це не вдалося зробити, finita la comedia… Прощай і не шукай мене.
Ліда збігла сходами вниз, а він стояв біля дверей непорушно, і здалося йому, що ніколи вже з цього місця не зійде: отупіння тривало незмірно довго, в голові не було жодних думок, однак згодом зблисла одна: Ліда знову нагадала про п'єсу «Платон Кречет», в якій вони обоє мали зіграти фальшиві ролі; ця ганьба Ліду обминула, але ж його й далі тримала в своєму полоні: Корнійчукова вистава йде в театрі, й Аркадій виконує в ній роль терапевта Бублика. А мріяв зіграти Гамлета! То чи не краще й справді вийти на вулицю з гітарою?
Глянув на годинника: за дві години починається вистава. Підняв ключ з доліїжи, вийшов на вулицю й зупинився біля парадного театрального входу. Не заходив, ніби вперше злякався фальшу…
Навпроти, поруч з цирком, повнилася підпитою мужвою кнайпа з невибагливою назвою «Пиво–води». Перейшов вулицю, зайшов досередини, протиснувся до ляди й замовив гранчак горілки. Вихилив одним духом і зі злобним виглядом, ніби задумав злочин, зайшов до театру.
…Ліду в Корнійчуковій виставі грала підтоптана прима Діана Шерстякова. Вона нікому не віддавала головних ролей й на подив публіці представляла навіть Мавку в «Лісовій пісні»; глядачі нітилися, дивлячись, як замість ніжної й тонкостанної, мов очеретина, красуні похитує виплеканими стегнами перезріла дама й, замріявшись, признається коханому, що ясен їй шепоче у верховітті: найкраща в світі!.. Нині ця поважна жінка грала струнку й чарівну Ліду, й Аркадій, що готувався за кулісами до Бубликового монологу про сто тисяч сердець, яких він за своє життя встиг переслухати стетоскопом, намагався в думці прокручувати текст своєї ролі, однак хміль щораз упертіше віднімав йому глузд, і він крізь туман сп'яніння повторював не Корнійчуківський, а Шекспірівський текст.
Надійшла пора його виходу на сцену. Ліда–Шерстякова, вислухавши освідчення Кречета, яке він висловив виконанням на скрипці серенади Шуберта, стояла в глибині сцени й віддано дивилася коханому у вічі; терапевт Бублик почав виголошувати монолог, й Шерстякова уважно прислухалася — вона ще не втрачала надії, що її колишній юний коханець стане врешті–решт знаменитістю; актриса щораз то більше напружувала слух і враз схопила Кречета за руку й голосно охнула: на авансцені виголошував монолог не Бублик, а Гамлет!
Зала заніміла: замість псевдогумористичних балачок про сто тисяч пульсів, які за своє життя переслухав скромний районний терапевт Бублик, хлинув величний пасаж данського принца, який ніяк не міг зважитися на помсту: роздвоєний на месника і боягуза Гамлет цієї миті вирішував долю убивці свого батька і свою долю — теж; нерішучість і почуття святого обов'язку зіткнулися в його душі у смертельному поєдинку; постава актора і його вміння передавати муки сумнівів злагоджено гармонували між собою; актор Молодий аж ніяк не був схожий на корній–чуківського кумедного героя — на сцені виступав гордий і статечний муж, і таким він запам'ятає себе на все життя: величним у єдиній миті акторського натхнення.
— Бути чи не бути — ось питання! — заволав Аркадій зі сцени. Шекспірівський текст добре припасовувався до його вигляду й акторської манери, й заніміла від подиву Діана Шерстякова цієї миті ніяк не могла погодитися з думкою, що цей красень мав би виголошувати банальний монолог Бублика — який провал чекав би на нього… Але який успіх мав би Аркадій, якби йому насправді довелося виконувати роль Гамлета! — Що благородніше: коритись долі, а чи зіткнувшись в герці з морем лиха, покласти край йому?
Враз спалахнули оплески, глядачі наче забули, що на сцені йде зовсім не та вистава, на яку вони придбали квитки; метаморфоза стала всевладною, зала погодилася з нею, прийняла й нітрохи не бажала, щоб артисти й далі представляли Корнійчукову жуйку, зала заохочувала актора, й він продовжував монолог:
— Хто б стогнав і піт свій лив, коли б не страх попасти після смерті в той край незнаний, звідки ще ніхто не повертався? Страх цей нас безволить — то розум полохливими нас робить, і наміри високі, ледь зродившись, вмирають, ще не втілившись у дію!
Аркадій цілком заволодів публікою, глядачі аплодували, вигукували «Браво!»; директор театру, мокрий від поту, визирав з–поза куліс й нервовими жестами давав Діані знак, щоб рятувала ситуацію, однак вона, справжня артистка, стояла заворожена Аркадієвими умінням і талантом, якого досі в ньому не запримічувала, вона була вже готова входити в роль данської королеви, та враз із уст Гамлета пролунала репліка, адресована не королеві, а особисто їй, й була та фраза отямливою і водночас образливою для неї:
— Зрадливість і розпуста — ось твоє наймення, жінко!
Й тоді вигукнула Діана:
— Завісу! Комедія закінчена!
Й коли завіса впала, до Аркадія прискочив директор театру, став навшпиньки, був–бо на голову нижчий за нього, й потряс його за вилоги піджака.
— Геть! — запіяв дискантом. — Уже, в цю хвилину, п'янюго!
Аркадій відштовхнув його й благально глянув на Діану, чекаючи від неї підтримки, адже то вона, а не хтось інший, напророкувала йому акторську славу. Однак Шерстякова із знаменитої актриси стала враз звичайною жінкою, яка не прощає образ, і проказала погордливо:
— Шукай іншого театру, баламуте…
…Аркадій нічого не взяв із собою, крім гітари, віддав ключа черговому на прохідній і вийшов з театру. Навпроти біля цирку й далі тлумився підпилий люд, й
