Самоцвіт семи зірок - Брем Стокер

— Спершу на балу на Белгрейв-сквер десять днів тому. Потім на пікніку леді Страчконнел біля річки. Ми проплили від Віндзора до Кукхема. Мар… міс Трелоні була зі мною в одному човні. Я трохи займаюся веслярством і маю власний човен у Віндзорі. Ми багато про що розмовляли…

— Звісно! — іронічно промовив він, але більше нічого не сказав.

Я вирішив, що мені слід показати і власну силу. Мої друзі, а часом навіть опоненти стверджують, що я — сильний чоловік. В обставинах, в яких я зараз опинився, замовчування правди говорило б про слабкість. Я опинився в складному становищі, проте ніколи не забував, що мої слова можуть вплинути на щастя Маргарет, адже вона любить батька. Я продовжував:

— Місце, час і оточення були настільки приємними, що наша розмова наодинці спонукала до довіри і дозволила мені зазирнути в її внутрішній світ.

Обличчя батька спохмурніло після моїх слів, але він промовчав. Тепер я вирішив дотримуватися певного напрямку в розмові. Ситуація могла обернутися серйозними наслідками і для мене.

— Я не міг не помітити, що вона відчувала себе трохи самотньою. Гадаю, я зрозумів це відчуття, бо і сам є єдиною дитиною. Я заохотив її говорити відверто і був радий, що мені це вдалося. Між нами почало виникати розуміння… — Тут на обличчі батька з’явився вираз, який змусив мене швидко додати: — Сер, як ви розумієте, вона не говорила нічого недостойного. Вона лиш розказала з властивою їй імпульсивністю про своє бажання бути ближчою до батька, якого вона любить і розуміє, про прагнення довіритися йому й увійти в коло його.інтересів. О, повірте, сер, це було прекрасно! Либонь, вона поділилася цим зі мною, тому що я був їй майже незнайомий і між нами не було жодних перешкод для довіри.

Тут я замовк. Було важко продовжувати, і я боявся в пориві нашкодити Маргарет. Її батько сам полегшив мені завдання:

— А ви?

— Сер, міс Трелоні надзвичайно мила і красива! Її симпатія — це радість! Я ще не старий. До цього часу я не відчував нічого схожого, можу сказати це вам, хоч ви її батько! — я мимохіть опустив очі. Коли я їх підняв, містер Трелоні уважно в мене вдивлявся. Вся його доброта, здається, засвітилась в усмішці, коли він простягнув мені руку і сказав:

— Малкольме Росс, я завжди чув по вас як про безстрашного і шляхетного джентльмена. Я радий, що у моєї дочки є такий друг! Продовжуйте!

Моє серце стрепенулося. Перша сходинка до завоювання її батька була подолана.

— З роками ми набуваємо досвіду, який дозволяє нам розумно використовувати наш вік! У мене великий досвід. Я боровся за нього, працював для нього все моє життя і відчуваю, що використовував його мудро. Я насмілився попросити міс Трелоні вважати мене за свого друга і дозволити допомогти їй при нагоді. Вона пообіцяла. Я не здогадувався, що можливість прислужитися їй з'явиться так швидко, але саме в ту ніч із вами сталось нещастя. І вона послала по мене! — я замовк. Він знай дивився на мене. — Коли був знайдений ваш лист з інструкціями, я запропонував свою допомогу. Як ви розумієте, вона її прийняла.

— І як минули для вас ці дні?

Питання вразило мене. В ньому було щось від голосу Маргарет, воно нагадувало її характер і змушувало мене почуватися чоловіком. Я заговорив більш упевнено:

— Попри всю тривогу і біль, які я відчував за цю дівчину, яку любив дедалі більше, ці дні були найщасливішими в моєму житті!

Він так довго мовчав, що серце моє здригнулося і я вже подумав був, чи не дозволив собі забагато. Нарешті він сказав:

— Напевне, говорити так багато від імені іншої людини непросто. Її бідолашна мати була б рада почути вас! — Потім тінь ковзнула по його обличчю, і він поспішно запитав: — Ви справді певні цього?

— Я знаю своє серце, сер, чи принаймні думаю, що знаю!

— Ні-ні! — заперечив він. — Ви говорили про її прив’язаність до мене… і все ж таки… вона жила тут, у моєму домі, цілий рік… І після цього вона розповідала вам про свою самотність. Мені тяжко про це говорити, але це правда, — протягом усього цього року я не помітив приязні з її боку… — голос його затремтів, він замовк і задумався.

— Тоді, сер, — сказав я, — мені випала честь за декілька днів побачити більше, ніж вам за все її життя!

Мої слова вивели його із задуми, й він сказав, як мені здалося, із задоволенням і одночасно з подивом:

— Я про це і не здогадувався. Мені здавалося, що їй до мене байдуже… Яка це радість для мене знати, що дочка моєї дружини також мене любить! — він несвідомо відхилився на подушки, заглибившись у спогади про минуле.

Як він, мабуть, любив її матір! Хвиля симпатії і доброзичливості охопила мене. Я починав розуміти пристрасті цих двох великих, мовчазних і замкнутих натур, які так успішно приховували палке бажання любові іншого! Мене не здивувало, коли він пробурмотів:

— Маргарет, дитя моє! Ніжна, уважна і сильна, правдива і смілива! Як її люба мати!

І моє серце наповнилося радістю, що я говорив так відверто.

Незабаром містер Трелоні сказав:

— Чотири дні! Шістнадцяте! Значить, сьогодні двадцяте липня?

Я ствердно кивнув.

— Отже, я пролежав у трансі чотири дні. Це вже не вперше. Якось я провів у трансі три дні й навіть не підозрював про це, поки мені не сказали про різницю в часі. Якось я розкажу вам про це.

Я затремтів від радості,