Самоцвіт семи зірок - Брем Стокер

— Краще огляньте його самі. Це незвичайний браслет: потрійні сталеві кільця вкриті золотом — бачите, тут воно протерлося. Напевне, його не можна зняти так просто і потрібно буде щось більше, ніж звичайний напилок, щоб це зробити.

Офіцер нахилився, а потім став на коліна біля дивана, так як це зробив лікар. Якусь хвилю він досліджував браслет, повільно обертаючи його, щоб не проґавити жодної деталі. Тоді підвівся і подав збільшувальне скло мені.

— Коли оглянете його самі,— сказав він, — дозвольте і леді поглянути, якщо вона захоче! — і почав докладно записувати щось в блокнот.

Я вніс невелику зміну в його пропозицію. Я передав скельце міс Трелоні, кажучи:

— Чи не краще вам першою оглянути браслет?

Вона відступила, заперечно піднявши руку, й випалила:

— О ні! Батько показав би його, якби захотів, щоб я його бачила.

І додала, ніби пом’якшуючи свої слова:

— Ви, звісно, повинні його оглянути, ви повинні дослідити і обдумати все, і я справді… справді вам вдячна…

Міс Трелоні відвернулась, я бачив, як вона тихо плакала. Навіть у такій біді та сум’ятті їй було справді прикро, що вона знала про батька зовсім мало і це незнання випливло у такий час і стало зрозуміле стільком незнайомим людям. А те, що всі вони чоловіки, не применшувало прикрості, хоч у цьому й було деяке полегшення. Намагаючись зрозуміти її почуття, я не міг не думати, що її, мабуть, втішало хоча б те, що в цей час на неї не були спрямовані жіночі погляди, а вони проникливіші, ніж погляди чоловіків.

Я підвівся, закінчивши огляд, який підтвердив висновки лікаря, котрий знову зайняв своє місце поруч із диваном і далі опікувався пораненим. Офіцер Долан сказав мені пошепки:

— Гадаю, нам пощастило з лікарем!

Я кивнув і вже збирався зробити якийсь комплімент його спостережливості, аж тут у двері тихо постукали.

Розділ II

Дивні інструкції

Старший офіцер Долай швидко підійшов до дверей. За спільною мовчазною згодою він узяв на себе обов’язки старшого в кімнаті. Всі інші чекали. Він прочинив двері, а тоді з жестом очевидного полегшення широко розчахнув їх, і до кімнати увійшов парубок. Він був чисто поголений, високий і худорлявий, з орлиним обличчям і блискучими живими очима, які, здавалося, охоплювали все з першого погляду. Щойно він увійшов, старший офіцер Долан простягнув йому руку.

— Сер, я прибув одразу, тільки-но отримав ваше повідомлення. Я радий, що ви мені довіряєте, — сказав прибулець.

— А певно! — щиро мовив офіцер. — Я ще не забув наших давніх днів на Боу-стріт і ніколи не забуду!

І без зайвих слів почав розповідати про все, що сталося. Сержант Доу поставив кілька запитань, які прояснили для нього деякі обставини чи зв’язки між особами. Втім, Долан випереджував кожне запитання і, розповідаючи, пояснював усе необхідне. Час від часу сержант Доу кидав швидкі погляди то на когось із нас, то на кімнату загалом чи якусь деталь, то на пораненого, який лежав непритомний на дивані. Коли старший офіцер закінчив, сержант обернувся до мене і сказав:

— Може, ви пригадуєте мене, сер. Я працював із вами над справою Гокстона.

— Дуже добре пам’ятаю, — сказав я, подаючи йому руку.

Знову заговорив офіцер:

— Сержанте Доу, ви розумієте, що на вас лежить цілковита відповідальність за цю справу?

— Сподіваюся, під вашим керівництвом, сер? — перебив той.

Долан похитав головою і заперечив, усміхаючись:

— Здається мені, що це той випадок, який забиратиме всі сили і думки. В мене інша робота, але якщо зможу хоч якось допомогти, то буду радий це зробити!

— Добре, сер, — відповів сержант і, віддавши честь якимось новим способом, розпочав слідство.

Спершу він підійшов до лікаря і, дізнавшись його ім’я та адресу, попросив написати докладний звіт, який можна буде використати і пред’явити в управлінні. Доктор Вінчестер похмуро вклонився і пообіцяв це зробити. Тоді сержант підійшов до мене і трохи тихіше мовив:

— Мені подобається ваш лікар. Гадаю, ми зможемо разом працювати!

Обернувшись до міс Трелоні, він попросив:

— Будь ласка, розкажіть про вашого батька все, що знаєте: про його стиль життя, його походження — загалом про все, що якимось чином могло його цікавити чи до чого він мав стосунок.

Я вже хотів був його зупинити, аби попередити про те, що вона вже зізналася у необізнаності щодо батькових справ і звичок, але дівчина заперечно підняла руку і заговорила сама:

— На жаль, я практично нічого чи навіть зовсім нічого не знаю. Старшому офіцеру Долану і містеру Россу уже відомо все, що я можу сказати.

— Тоді ми повинні задовольнятися тим, що маємо, — доброзичливо мовив офіцер. — Розпочну з докладного обстеження. Кажете, ви були за дверима, коли почули шум?

— Я була в своїй кімнаті, коли почула дивний звук — либонь, це був початок того, що мене розбудило. Я одразу ж вийшла з кімнати. Батькові двері були зачинені, я бачила сходовий майданчик і верхні сходинки. Ніхто не міг би пройти повз мої двері непоміченим, якщо ви це маєте на увазі!

— Саме це я і мав на увазі, міс. Якщо кожен, хто знає хоч що-небудь, розкаже це так само чітко, ми швидко докопаємось до суті