Нові коментарі
У п'ятницю у 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Сучасна проза » Слово свого роду, Євгенія Анатоліївна Кононенко

Слово свого роду, Євгенія Анатоліївна Кононенко

Читаємо онлайн Слово свого роду, Євгенія Анатоліївна Кононенко
російської класики?

Листування вийшло за рамки суто перекладацьких студій. Через три роки після його початку і через два десятиліття після зустрічі у Парижі із давно покійним французьким поетом відбулася моя зустріч із моїм перекладачем. Це сталося в іншому божевільно гарному місці Європи, наразі Східної, де я була проїздам по дорозі на літературний фестиваль.

Ми ходили, а іноді їздили трамваєм по місту, де я була вперше, і розмовляли. Я не впізнавала людини, яка писала розумні листи: тільки-но після загальних фраз вкотре починалася цікава розмова, як вона вмить уривалась. Він напевне чогось лякався і боязко озирався, ніби нас могли підслухати, хоча що там було підслуховувати?

Після прогулянки містом він запросив мене на обід до свого дому. На порозі зустрічала його дружина, яка гаряче й надовго припала вустами до його вуст, ніби чоловік повернувся не з тригодинної прогулянки, а з тридцятилітньої війни. Той довгий публічний цілунок засмоктом містив однозначний меседж: мені давали зрозуміти, в кого ексклюзивні права на перекладача.

— Ви молода! — кидала мені в обличчя звинувачення дружина.

— Мені скоро на пенсію, — як могла виправдовувалась я.

— Але невже вам не хочеться вибратися з вашої бідної країни? — не вгамовувалася вона.

Очевидно, такий ресурс як ймовірне одруження зі своїм ще не розлученим (і ще не овдовілим) перекладачем письменниця з бідної країни просто не могла не плекати у своїх найпотаємніших думках. Не знаю, чи вдалося мені переконати ту дружину, що у світі існують якісь ще нюанси стосунків. Але наша розмова тривала. Перекладач тихо сидів у кутку і майже не втручався у розмову жінок. А вона детально розпитувала мене, наскільки я є відомою у своїй країні, які в мене плани на майбутнє, про що будуть мої наступні книжки, на яке фінансування розраховую, в яких проектах збираюсь брати участь. І виявляла неабияке занепокоєння, якщо з моїх слів вимальовувався бодай натяк на можливість спільного проекту з її чоловіком: лише якщо вона дасть дозвіл! Тож я зрозуміла, що ЦЯ дружина пари взуття мені не подарує. Хоча подарувала цікавий сюжет. Який я можу використовувати у своїх оригінальних творах. Дозволу ні в кого не беручи.

Але що ті чоботи, навіть від дуже доброго виробника, якщо йдеться про переклад, тобто про те, щоб піднестися якомога вище, а не про те, щоб ходити? І що таке недолугі людські стосунки супроти стосунків між оригіналом і перекладом? Буває, їм краще і не опускатися до рівня стосунків між автором і перекладачкою, між авторкою і перекладачем. Бо вони ризикують впасти в травматичну банальність, у комічні побутові ревнощі. Тривалої гармонії не буває. Добре, як була нетривала, бо переважно не було і її. Того, що дає лише співучасть оригіналу й перекладу, і більше нічого, ніхто й ніколи. Nevermore, як по-англійськи назвав свій вірш Поль Верлен:

О, серце, друже мій, постань разом зі мною,

З уламків віднови і розмалюй свій храм;

В лампаді запали прогірклий фіміам:

І квітів посади над прірвою стрімкою;

— О серце, друже, постань разом зі мною!

До Бога полетіть, оновлені пісні!

Хрипкий органе, грай свої пісні пророчі;

Нехай засяють знов завчасно згаслі очі

І вкриють килими щілини у стіні;

— До Бога полетіть, оновлені пісні.

Дзвоніть, і бубонці, і дзвоники, і дзвони!

Зумів схопити я свої щасливі сни,

Стискав в обіймах їх, хоча летять вони

Подалі від людей, такі у них закони,

— Дзвоніть, і бубонці, і дзвоники, і дзвони!

Пліч-о-пліч по землі зі мною щастя йшло;

Але вершить своє фатальна Неминучість;

І вже черва в плодах, і вже кохання мучить,

І вже пощезли сни; одвіку так було.

— Пліч-о-пліч по землі зі мною щастя йшло.

А тепер трохи контексту. Перший і другий з наведених тут моїх перекладів «На смерть Тюленя, придворного блазня» Жана Пасра (1534—1602) та «Призначена зустріч» Клода Руа (1915—1996) зроблені дуже давно, були недавно перечитані й не зазнали змін. А переклад вірша Nevermore Поля Верлена (1844—1896), перший варіант якого наводиться вище, я також зробила дуже давно, але нещодавно кардинально його переробила у зв’язку із розширенням знання контексту. В одному з видань я побачила, що в першому рядку оригіналу останні три слова виділено курсивом:

Allons, mon pauvre cœur, allons, mon vieux complice,

Redresse et peins à neuf tous tes arcs triomphaux;

Brûle un encens ranci sur tes autels d’or faux;

Sème de fleurs les bords béants du précipice;

— Allons, mon pauvre cœur, allons, mon vieux complice!

Це не могло бути просто так; напевне, в тому «mon vieux complice» міститься якийсь не відразу осягнений смисл. І вдалося з’ясувати, що mon vieux complice — то не просто собі «мій старий друже», «мій давній спільнику». Це словосполучення несе й непристойне суголосся «mon vieux con plisse», який ввів у обіг чи не сам Вольтер: «мій старий con зморщився», «мій старий скоцюблений con». Знаючи, яким хуліганом був Поль Верлен, ймовірність цього припущення є великою. Тому й було перероблено переклад NEVERMORE, з огляду на те, що бідний «cœur» — це зморщений «con». Зашифрований в оригіналі непристойний жарт при перекладі так само варто обіграти без надмірностей. Проте, якщо вважати «mon vieux complice» значеннєвим, то всі образи першої строфи, та й усієї поезії, мають бути підпорядковані ідеї омолодження старшого чоловіка: розпрямитися й знову здобути колір, розпалити прогірклий ладан, засіяти провалля, що глибочіє.

Коли ці образи шикуються в поетичний смисловий ряд, то меседж вірша не містить нічого пікантно-еротичного, лише прагнення повстати, твердість, силу. Духу. І комічно скоцюблене може спромогтися на тріумф! І навіть сороміцька алюзія може посприяти народженню могутнього поетичного образу. А надто — під пером Верлена. Таким є conтекст цього вірша. А такою є остаточна версія його українського перекладу:

О, серце, друже мій, зіжмаканий, зім’ятий,

Розгладься і постань, мов тріумфальний храм;

У чашах розпали прогірклий фіміам:

Щоб квітів сіялось в глибочині багато;

— О, серце, друже мій, зіжмаканий, зім’ятий!

Летіть до Бога, омолоджені пісні;

Хай урочистий гімн вам катеринка грає;

Нехай пожовклий дім черленим злотом сяє,

На зморшках хай горять рум’янці навісні;

— Летіть до Бога, омолоджені пісні.

Дзвоніть, і бубонці, і дзвоники, і дзвони!

Я втілити зумів химерний свій міраж,

Його я обіймав, хоча той персонаж

Людині не дає здолати заборони.

— Дзвоніть, і бубонці, і дзвоники, і дзвони!

Був час, рука в руці зі мною Щастя йшло;

І вже

Відгуки про книгу Слово свого роду, Євгенія Анатоліївна Кононенко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: