Матадор. Нотатки авантюриста, Ігор Зарудко

він на неї повівся. Фотограф усе зняв. Щоб трохи з нього познущатись, я запропонувала батькові шантажувати його. Він погодився. Тоді О. П. почав шукати шляхи, як розв’язати проблему, й обрав ось цей… тобто той, у якому задіяний ти. А оскільки прослуховування ніхто не знімав і за будинком мого чоловіка продовжували слідкувати, ми дізналися про його розмову з Олексієм. Простежили за Олексієм, а далі тобі все відомо.

– Якщо чесно, не знаю, що тобі на це сказати.

– Не кажи нічого, якщо не знаєш.

– А чому ти зі мною гралася, Анніто?

– Я не гралась, – вона знов мене поцілувала…

* * *

Після того ми зустрічалися не дуже часто. Фотографії, на яких О. П. займається сексом із «журналісткою», Анніта принесла йому вже наступного дня після нашої розмови. Згідно зі шлюбною угодою їй відійшло двадцять п’ять відсотків нерухомості О. П. Решту обіцяних Шалапуту грошей О. П. так і не віддав. Та ми й обмежилися тими п’ятдесятьма відсотками, які взяли ще до справи…

Одного разу, після сексу, Анніта розповіла мені всю правду до кінця. Виявилося, що вона заручена з італійцем і незабаром переїжджає до нього. Востаннє ми цілувалися під жовтим ліхтарем, який мерехтів так, як мерехтіли наші серця при перших доторках. Я помахав їй рукою, коли її літак здіймався до хмар – і все. Ось так була закрита справа «Аннітині відсотки».

30

Пару днів я не чув від Льохи жодної звісточки. Я вже подумав, що він не хоче більше цим займатись або знайшов іншого компаньйона. Та оскільки думати багато про одні й ті самі речі я не звик, то швидко переключився на цікавіші для мене предмети – жінок і літературу. Ця історія дала мені гарний досвід. Я підняв планку самооцінки, і тепер можна було подзвонити тій рудій бестії Жаннет – моделі з агентства, де я проводив тренінг. Подзвонити й зустрітися з нею за чашкою чаю або кави…

Щодня я переборював бажання подзвонити Марії й спробувати почати все знову. Та судячи з того, що вона говорила мені під час нашої останньої розмови, їй, напевно, краще без мене. Крім того, пройшов час. І немало. Біль минув, рани загоїлись. І вона, на мою думку, жила весело й радісно, незважаючи ні на пору року, ні на мої бажання. Словом, я тішився тим, що мав. А мав я цілком достатньо – пару-трійку друзів. У вільний час я читав книги в улюбленому кафе. Сонце сходило й заходило. Небо вигравало різними барвами згідно з моїм настроєм. Це мене тішило й насторожувало.

Якось мене все ж таки набрав Льоха-Шалапут. Він вибачився за мовчанку й запропонував зустрітись. Я, звісно, погодився. На кону стояла ще одна авантюра. Інколи я думаю, що авантюри – це справи мого життя. За вікнами стояла липнева спека. Сонце нещадно лило своє проміння, від якого у відпочивальників на морських українських пляжах лишались опіки в неприкритих купальниками місцях. А ці місця в нинішній моді мінімізували до максимуму, так, що жінку спершу хочеться одягнути, а вже потім роздягнути.

У Харкові в затінку вдень термометр зупинявся на позначці тридцяти п’яти зі знаком плюс і близько тридцяти з тим самим знаком уночі. Харків’яни рятувались у кав’ярнях, офісах і фонтанах. Зустрілися ми з Льохою в одному з наших пабів на Полтавському Шляху. Настрій у Шалапута був пречудовий. Він жартував, голосно сміявся зі своїх-таки жартів і постійно підстрибував на місці. Мені це не заважало, навіть подобалося. Замовили пару темного пива.

– Ладно, старий, давай до справ! – сказав Шалапут.

– Так одразу? – зніяковів я від раптової діловитості Льохи.

– Так, Утко. На цей раз і завдання набагато легше, та й замовник – цвіркунець порівняно з попереднім. Коротше, справи такі: є пацан на ім’я Борис. І він, як ти розумієш, не самотній.

– Я ще нічого не розумію… – перебив я його.

– О’кей, о’кей, – продовжив Шалапут, – так от. Він не самотній. Хоче одружитися з дівчиною. Але перед цим – перевірити її. Каже, що вона стала часто ходити з подружками в нічні клуби. Йому здається, що вона там щось мутить за його спиною. Словом, параноїк…

– Значить, треба тільки шпигувати за нею і все? Жодних сексуальних зв’язків? – спитав я з тривогою в голосі.

– Так, – відповів Шалапут і засміявся.

– Чого це ти смієшся?.. Мені от не смішно. Якщо ревнощі візьмуть гору, по голові в першу чергу отримаю я, а потім, може, й ти, – з тією ж тривогою в голосі продовжив я.

– Та ні. Тільки шпигувати… Але зсередини…

– Як це зсередини?

– Ну, тобі треба ввійти в їхню жіночу компанію… Це бажання клієнта. І я вже сказав йому, що ми легко з цим упораємось.

– Ну, бл…дь, Льоха… Ну з якою легкістю!.. – зриваючися на крик, почав заперечувати я. – Уяви собі компанію дівчат, які тусять у тих своїх дебільних гламурних клубах, і мене… підвалюю до них, типу, «привіт, давайте дружити – ви і я».

– Та ні, – своєю чергою заперечив Льоха. – Ми все зробимо чисто й непомітно. У мене є план. От слухай. Що ми про неї знаємо? Вона вчиться на юриста… як і сам Борис… Любить розважатися, переважно в клубах. Живе з батьками в недешевій хаті, ганяє на своїй «Тойоті Ауріс». Ти зараз, мабуть, подумав, що життя в неї нудне й паскудне. Та, знаючи захоплення цієї штучки, ми можемо зустріти її і в клубі, і вдома, і на світлофорах. Згоден?

– Згоден, – сухо відповів я.

– Але… зустрітись у неї вдома неможливо. На світлофорі, навіть якщо візьмемо машину в оренду, теж не дуже… Залишається клуб – просто й надійно. Познайомитись у клубі – для тебе не проблема. А наступного разу, коли вона тусуватиме з подружками, сядемо за кілька столиків від них і, коли всі нап’ються як слід…

– Ні, Льохо, – перебив я його, – давай без образ. Той твій Борис, мабуть, повний довбойоб. Як ти, чи я, чи хтось інший із чоловіків може дізнатися про її можливу зраду, будучи в їхній жіночій компанії? Чуєш – «жі-но-чій»! Це тупо… Для того щоб дізнатися щось від них усіх, треба зразу справити на них неабияке враження й зав’язати теплі стосунки… знову ж таки – з усіма одразу… А це неможливо. Треба діяти так…

– Чекай-чекай, я ж іще не розказав свій план повністю, – трохи ображено мовив Шалапут.

– Чуваче, слухай, зробимо так, – продовжив я, незважаючи на його бурчання. – Дізнаємося, хто з її подруг, бажано найближчих, не має хлопця. І