Матадор. Нотатки авантюриста, Ігор Зарудко

– Я зараз прийду.

– Я буду скучати, – сказав я. Чогось тупішого годі було й вигадати.

– Ти й не помітиш моєї відсутності, – прошепотіла Анніта.

Я чекав побачити її в провокативному халатику, у дорогій білизні чи ще в якомусь жіночому сексуальному лахмітті, назви якому не знає жоден нормальний чоловік. Та вона вийшла до мене в найкращому костюмі від найкращого дизайнера – у костюмі Єви. Анніта зупинилась у дверях ванної. Одна її ніжка стояла рівно, іншою вона ніби зіп’ялася на пальчики так, що всі м’язи на ній напружилися. Це справляло враження. Вона була просто неперевершена. Осина талія. Животик. Груди. Я підвівся й скинув із себе на підлогу піджак. Сорочку я зірвав. Ґудзики повідлітали на білі шкури. Вона зробила пару кроків у мій бік. Я підійшов і палко її поцілував. Вона обвивала мене ніжкою. Я взяв її на руки. Анніта охопила моє тіло двома ніжками. Ні я, ні вона не жаліли одне одного, п’ючи всі води наших внутрішніх рік.

Пристрасть, здавалося, була поза межами реальності. Та ми й самі були поза межами реальності. Ми були у вогні. Ми горіли разом. Нам здавалося, що пекло перемістилось у рай, а ми перебуваємо там у самісінькому центрі. Ми впали на підлогу, ніжились і насолоджувалися. Піт котився з нас градом. Кінчики її гострих нігтів впивалися мені у спину. Мене проймав дріж. І моє розпашіле тіло отримувало від цього насолоду. Та ось вона востаннє вп’ялась у мене нігтями… Ми впали в прірву спокою.

Ми пролежали мовчки хвилин із десять, аж поки наше важке дихання не стало нагадувати розмірене коливання хвиль океану. Вона навіщось крутила моє вухо, я гладив її спинку. Потім вона поцілувала мене, підвелась і пішла у ванну. А я так і лежав на білій шкурі. Лежав і думав… чиї це шкури? На шкури білих ведмедів вони не дуже схожі… Хоч я міг і помилятись.

Вона вийшла з ванної в шовковому червоному халатику. Сіла на диван, узяла келих. А я й досі був голий. Однак підійшов і налив нам вина. Коли я сів поряд з нею, вона сказала:

– І що ж ти за чоловік такий?

– Тобто?

– Я вже й не пам’ятаю, коли останній раз отримувала таку насолоду… Чоловік, що був зі мною, роздягнувся на час сексу… на кілька хвилин… А добивався мене два місяці. А ти тут сидиш зі мною голий, п’єш вино. Хоч ми з тобою знайомі лише два дні. Я втомилась…

– Ти диво. Поряд із тобою не можна бути байдужим.

– Диво – це ти, Ігорю, – сказала вона й сіла мені на руки.

Якийсь час ми смакували вино. Потім я, прихопивши джинси, пішов у ванну кімнату прийняти душ. Коли повернувся, годинник показував другу тридцять.

– У мене скоро потяг, – сказав я.

– Прикро, – тихо мовила Анніта.

– Прикро, – повторив я.

– Хочеш, я тебе проведу?

– Не думаю, що це гарна ідея. Довгі прощання ще нікому не йшли на користь. Я буду їхати, Анніто, – сказав я й сів біля її ніг.

– Їдь, – сказала вона й поклала свої ніжки мені на плечі.

Якийсь час ми сиділи мовчки. Вона на дивані, я на підлозі. Ми дивились одне на одного. І тоді в мене виникло таке відчуття, що не тільки я маю таємниці, а й ця жінка щось від мене приховує. Я одягнув свою сорочку без ґудзиків, міцно поцілував Анніту, узяв піджак і рушив до дверей. Зачиняючи двері, я почув її «до зустрічі». Я вийшов мовчки. На вулиці спіймав машину й поїхав додому.

Наступного дня я був задоволений, Шалапут – ні. Ми сиділи в пабі. Фотографій із моєї ночі з Аннітою Льоха не зробив. Він помітно нервував.

– Що тепер буде, Утко?

– Може, скажемо тому бізнесмену правду. Скажемо, що я переспав з його дружиною й що вона нарешті отримала насолоду.

– Це не смішно!

– Так я не жартую… Коли він почне з нею сваритися, вона й сама скаже йому правду… але з докором.

– З яким докором? – здивувався Льоха.

– Що вона нарешті отримала насолоду, а з ним у неї ніколи цього не було.

– Ні! Це погана ідея. Думай далі… Треба, щоб ти ще раз приїхав у Харків, – сказав він. – Вона в тебе на гачку… Скажеш, що приїхав заради неї. І вона знов твоя. Тільки на цей раз я поставлю сотню камер відеоспостереження.

– Над цим треба подумати, друже. Добре подумати, – протяг я діловито й ковтнув пива.

– П…здець, братику! Я тобі пропоную ще одну ніч із цією ціпочкою, а ти «подумати», – уже трохи веселіше мовив Шалапут. – Ну, давай розбігатись! У мене зараз зустріч з наступними клієнтами, тож треба щось вирішувати з тим х…єм, Аннітою і тобою.

– О’кей, вирішимо, Шалапут! Не нервуй, – відповів я впевнено.

Ми попрощались, і Льоха пішов. Я теж вирішив трохи пройтись. Ішов туди, куди несли ноги. А вони мене завжди несуть до старих будівель в околицях Полтавського Шляху. Я блукав дворами, чув гавкіт собак і матюччя їхніх хазяїв… Я йшов і йшов, доки не вийшов на малолюдну вулицю. Дерева ледь гойдалися від вітру, наче вітаючи мене. Я теж вітався з кожним із них…

Аж раптом мене підрізала вже знайома мені машина. З неї вийшла Анніта. Правду кажучи, я ледь не всрався. Та голова спрацювала чітко. Я враз вигадав історію про те, що не зміг поїхати в Гданськ, але і їй подзвонити ще не встиг. Словом, мій мозок мене не підвів. І це було приємно. Анніта була в чорній шкірянці, у таких самих чорних шкіряних штанях і в туфлях на підборах. А на мені були подерті джинси, кеди й футболка з обірваними рукавами…

«Боги небесні, я ж з нею переспав», – подумав я раптом. Анніта тим часом мовчки сперлася на капот і поставила одну ногу на бампер своєї тачки. «У неї надзвичайно сексуальні ніжки», – знов промайнуло мені в голові.

– Ти приголомшлива, крихітко, – сказав я й підійшов до неї.

– Привіт, – сухо мовила вона.

– Привіт.

Вона зняла ногу з бампера, відійшла від машини, палко поцілувала мене, а потім відштовхнула й дала гарного ляпаса.

– Розумію… – протяг я, потираючи щоку.

– Нічого ти не розумієш!

Тепер уже я перебив її палким поцілунком. На цей раз ніхто нікого не відштовхував. Ми цілувалися хвилин десять. Це й повернуло нас обох до тями.

– Сідай, – сказала вона, – сідай, котику.