Одне без одного - Анна Чмутова

— Ти маєш подивитися на мене в соціумі. Погодься, так у тебе буде набагато більше шансів закохатися в мене.

Віра тільки очі під лоб закочувала від його самовпевненості. Але ж і не могла не погодитися. Назар виявився правий. Тоді вона й побачила, що з друзями він інший: саркастичний, категоричний і дещо грубий. Не в поганому сенсі. Просто він не занадто проявляв емоції. Віра точно знала, що Богдана й Сергія Назар обожнює. Чи показував він це їм? Та сто разів. То о другій ночі забирав Бо з клубу, то заради Сергія їздив на інший кінець країни, щоб допомогти його дівчині зробити подарунок.

А з нею Назар завжди був іншим. М’яким, ніжним. Не до рожевих милостей. Вони обидва були не такими. Але ніби Гаєвський одразу їй відкрився.

А ось зараз він поводиться так, ніби не було в них декількох років стосунків і шлюбу. Ніби вона його приятель. Стає неприємно на душі, хоча Віра й розуміє мозком, наскільки це дурість. Ще декілька днів тому Назар їй пропонував подати на розлучення, а зараз він їй пропонує погуляти. Якщо тільки не…

— Назаре! — дівчина різко випрямляється, не зав’язавши шнурки на черевиках.

— Що таке?

— Ми ж не до відділу державної реєстрації актів цивільного стану йдемо?

— Куди? — у Назара очі різко стають ширше.

— Не заяву на розлучення подавати?

— Ні, звісно.

— Тоді гаразд, — Віра повертається до попередньої справи. — Я готова. Куди підемо?

— У вас тут чудовий сосновий парк, здається.

— Ти не пам’ятаєш? Ми в перше літо тільки в тому парку з тобою й зустрічалися.

— Пам’ятаю, — ледь усміхається Назар. — Ти тоді збігала постійно з дому.

— Це було ненормально, що батько мені забороняв зустрічатися з хлопцями. А я вже була дорослою.

— Можливо, я їм просто не сподобався.

— Як ти міг їм не сподобатися? Батько кожен раз бігав, що скажений, квартирою перед твоїм приходом.

— Чому?

— Тому що хотів вигляд мати гарний перед таким імпозантним молодим чоловіком.

— Імпозантним? — Назар відверто сміється. — Я на першій зустрічі з ними був у спортивних штанах і толстовці з матюками.

— Не без цього, — Віра теж хмикає. — Але після ти заявлявся виключно в сорочках і пальто.

— Ну ти не применшуй. Я ще в штанах був.

Вони вдвох сміються. Віра відчуває себе, ніби на перших їхніх побаченнях. Тих самих, що проходили тут, у парку.

— Може, кави вип’ємо? — пропонує Назар, коли вони проходять повз маленьких кіосків.

— Краще какао.

— Як тоді?..

Віра просто киває на питання Назара. Коли вони тільки починали зустрічатися, дівчина була байдужа до кави. Це вже після, коли вони почали жити разом, Гаєвська приохотилася до нових смаків. А тоді дівчині більше подобалося какао, що стало приводом для жартів Назара. Колись він навіть сказав, має відчуття, що зустрічається з дівчиною-підлітком. Просто через її любов до какао й двох кісок, в які тоді було зав'язане її волосся. Може, Віра тоді й вирішила обрізати волосся. Коротка стрижка відразу ж повернула п’ятнадцятирічній дівчинці її вік.

Після Віра ще привчила себе до взуття на високих підборах. Вона змінила свій гардероб, додавши туди базових речей. Так і з’явилася Гаєвська Віра Андріївна, гарна адвокатиня, відома всім саркастичними фразами. Колись мама хвилювалася, а чи не змушує Назар саму Віру ставати одразу ж дорослішою. Мовляв, це аб'юз. Нічого подібного не було. Дівчині й самій набридло бути маленькою в очах своїх клієнтів.

— Твій какао, — їй одразу ж вручають теплий стаканчик в руки.

Віра бере напій з рук чоловіка, усміхається. Какао був їхнім напоєм довгий час. Зараз вони частіше п’ють каву. Але дівчині так сильно захотілося повернутися туди. У минуле. Де вони не такі завантажені проблемами. Навіть коли ще батьки були живі. Коли їй не треба було боротися зі злочинцями, що забрали в неї повноцінну родину.

— Слухай, — Назар перериває їхнє мовчання, поки вони бредуть широкими стежками соснового парку, — мені Варвара скидала одну фотографію.

— Кхм, яку?

Віра кидає погляд на чоловіка. Вона й гадки не має, що може надсилати сестра її ледь не колишньому супругові. Не їй же фотографію після алергії? Хоча Гаєвський і сам потім бачив жахливий набряк на обличчі дівчині, що залишився після невдалої спроби отримати новорічний настрій.

— Вашого дзеркала.

Віра одразу ж розуміє, про що він говорить.

— Чому вона її тобі скинула? — питає сухо. Вже не така гарна й погода. І не так приємно пити какао в компанії чоловіка. І взагалі вітер став колючим. І новорічний настрій зник, так і не з’явившись.

— Я думаю, що вона злякалася і за тебе, і за себе. Все ж почувається незахищено у квартирі, куди кожен може проникнути.

— Все окей, я замінила двері й замки.

— Але це не розв’язує всієї проблеми.