Одне без одного - Анна Чмутова

Новорічного настрою не було й близько. Люди навкруги бігали, метушилися, світили радісними обличчями, купували подарунки. А Назарові хотілося просто обвішатись гірляндами й заснути. Гірлянди потрібні для того, щоб хоча б на секунду припинити потік питань, чого він такий сумний.

Ох, а ці питання сипалися, як цукерки з хлопавки. Спочатку ставив питання Бо, після — адміністратор ресторану. Далі Гаєвський збився з рахунку. Навіть Сергій, і той спитав! Його друг, який поводитися як брила. А брилі, що відомо, свята й веселий настрій не потрібні.

Чоловік відходить від вікна, з якого чудово видно центральну вулицю міста. Назар і сам досі не розуміє, як йому вдалося відхопити це чудове місце. Пощастило. Кажуть, що не в картах, так у коханні. Поки Назар облагороджував свій джекпот, у коханні якраз все пішло шкереберть.

— Назаре, там питають стосовно сьогоднішньої ночі, — у кабінет після легенького стуку заглядає бармен.

— А я що? До адміністратора всі питання.

— Вона ж сьогодні відпросилася. У дитини температура.

— Точно, — Назар втомлено зітхає. Катерина написала сьогодні повідомлення зранку. А до цього свято його завіряла, що в новорічну ніч візьме весь удар на себе. Дитину Назар ані в чому не звинувачував. Але що робити з усіма клієнтами, що забронювали сьогодні столики, він не знає. Катя хоча б до цього мала досвід. А він — тільки декілька разів працював офіціантом у новорічну ніч. І то — давно, коли ще сам був студентом.

— Тоді йди. Підготуй мені блокнот Каті. Вона десь його в залі залишила.

Артем одразу ж махає затиснутою в руці червоною книжечкою. Мовляв, він і сам додумався до цього.

— Дякую. Зараз іду.

У їхньому ресторані цього року мали зустрічати свято дві великі компанії. Одні — вчителі, що вирішили зібратися на культурну педраду, як вони самі жартували. Інші — друзі. Назар мало уявляв, як можна святкувати щось у закладі. Для нього свято мало або бути повністю вдома, або ж десь на квартирі з друзями.

Цього року Назар не хотів ані чого. Просто хтось вимкнув на його персональному тумблері новорічний настрій. Так буває, коли попередньо був сильний емоційний сплеск. А він у Назар був. Тиждень тому, перед Різдвом. Тоді, коли він, слухаючись емоцій, прийшов додому до майже колишньої дружини.

За кілька днів до цього Гаєвський до неї вже приходив. З пропозицією розлучитися нарешті. А вже потім під впливом ностальгії лагодив у неї кран в будинку. Здавалося, Варвара той спеціально збила.

Або навіть Віра. А що їй варто було підговорити сестру це зробити? Цю версію Назар не відкидав. Спочатку думав, що Варя нізащо не стала б підігрувати старшій сестрі — все ж у них не ті взаємини. А потім Бо, вислуховуючи потік переживань друга, підкинув йому цілком логічне виправдання: просто Варя хотіла знову роздобути квартиру у своє персональне користування.

З цими думками Назар жив уже тиждень. Він сам запропонував Вірі такий собі випробувальний термін. Чи планував він це з самого початку? Точно ні. А навіщо? Сам не знав.

Можливо, стіни її будинку, де іноді вони теж бачилися на початку спільної історії, подіяли. Нагадали, як було тоді. А зараз? А зараз Назар рятував свою тугу в роботі ресторану.

Ось і сьогодні, в день, коли всі радісно скуповують останні подарунки, він стомлено морщить лоба й намагається розібратися в почерку Катерини. Розв'язує питання гостей, котрі в останній день шукають доставлення. З'ясовує, як завантажена кухня. Так занурюється в роботу, що пропускає момент, коли на місто опускається передноворічний вечір. І все довкола заповнюється вогниками гірлянд, із колонок ллється музика ABBA.

Дзвонить Бо:

— Ти до нас сьогодні взагалі приїдеш?

— Думаю, що ні, — Назар зовсім забуває попередити друзів.

— Якого?

— У мене форс-мажор на роботі. Адміністратор не вийшла сьогодні. Доводиться контролювати все самому.

— Кабзда. А ми вже думали, що ти до своєї колишньої звалив і настільки там занурився, що забув про нас.

— Без коментарів.

— Як скажеш, — хмикає друг. — А ти що ж, з нею не спілкувався весь тиждень?

Назар не хоче обговорювати цю тему з другом. Богдан забагато знає. А Гаєвському хочеться все залишити в таємниці. Не те щоб там було, що залишати. Ні. Просто те, що відбувається між ним і Вірою — їхня справа. Він туди не хоче нікого не пускати. І хай це буде та людина, яка тримала вінець над його головою в церкві.

Так, Назар і Віра обвінчалися. Несподівано для себе. Через рік після одруження. Обидва, не занадто вірячи в церкву, туди пішли. Ще тоді романтичні настільки, щоб закріпити свої стосунки на небесах. Обом це здавалося правильним — сповістити Всесвіт.

Як виявилося, гарантій це не дає.

Віра йому пише.

«Привіт. Вітаю з прийдешнім. Я не буду тобі бажати щирого кохання. Бо на світі вже є людина, яка тебе дуже любить. Побажаю тобі тільки терпіння й милосердя».

Назар уявляє, як дружина писала це повідомлення. Точно для хоробрості випила каву з коньяком. На свою голову він привчив її до таких напоїв. А потім вона точно сколола своє волосся на потилиці, забравши від обличчя короткі пасма. Довго дивилася на екран телефону, боячись брати гаджет до рук. Поправляла двічі окуляри, що вічно сповзають носом.