Одне без одного - Анна Чмутова

Параноя Віри зникла так само швидко, як вона й з’явилася в її житті. Коли хоча б одна таємниця отримала чіткі кордони, жити стало легше.

Дівчина завантажує прання, розлючено миє плиту після вчорашньої чергової спроби приготувати гастрономічний шедевр і намагається не розбити ялинкові іграшки, які ще стоять посередині кімнати й постійно норовлять потрапити під ноги. А ще кожні три хвилини поправляє окуляри, що повільно спускаються носом.

— Що за переполох із самого ранку? — на кухні з'являється Варвара. Протирає очі й смикає вниз топік від піжами.

— Цей переполох називається дорослим життям. І треба брати відповідальність на себе за те, щоб не жити у свинарнику. Приєднуйся, буде весело. Тим паче ти вже доросла й можеш теж розділяти обов’язки по дому.

— Потужно, — Варвара не переймається філософією сестри й іде до чайника. — Тобі каву заварити? І ні, приєднатися не можу. Але якщо хочеш, залиш мені пилосос — увечері приберу підлогу.

— А ти куди? Сьогодні ж субота.

— Так наш художник-постановник роботу підігнав на день. Буду грати ельфа для дітей.

— Ти працюєш ще й аніматором?

— Типу того. Свята на носі. Батьки й замовляють дітям ось таке свято.

— Непогано. То, може, я тебе замовлю, щоб ти тут поприбирала?

— Слухай, ти юрист, а термінологію не розбираєш. Я працюю ельфом, а не дружиною на годину.

— Дружина на годину?

— Ну чоловік же на годину є. А що, жінки тут гірше?

Віра пхикає, відкидає від себе ганчірку й знімає гумові рукавички.

— Ну й коли ти будеш вдома? Я хотіла сьогодні ялинку нарядити. І мені дві цукру поклади в каву.

— А ти що, хотіла зі мною наряджати ялинку?

— Ну вона в нас спільна. Щонайменше я не хотіла забирати в тебе цю розвагу.

— Забий, можеш і сама нарядити. Бо я, по-перше, це робила у Вадіка вдома. А, по-друге, в мене ввечері ще одна вистава. Вдома я буду пізно.

— Хто такий Вадік?

— Ой, почався допит, — Варя повторює міміку Роберта Дауні з відомого мему. Але все ж не витримує погляд Віри: — Вадік — це мій хлопець. І так, випереджаючи твої питання: він теж працює в театрі, йому двадцять п’ять і він Водолій за гороскопом. Це основна інформація, яку варто тобі знати.

— Ніколи мені не подобалися Водолії, — зітхає Віра.

— У тебе чоловік Водолій так-то.

— Так? — награно дивується дівчина.  — Я думала, Водолії у серпні народжуються.

— Ти безнадійна, — Варвара нарешті ставить перед сестрою каву, а з холодильника дістає шматки торта, що люб'язно їй залишили колеги після привітання на роботі. — До речі, а ти не плануєш миритися зі своїм чоловіком?

— Що? — Гаєвська настільки не очікує питання, що втрачає в мить усі свої навички тримати себе в руках. Вона одразу ж дивиться на сестру.

— То. Він декілька разів мені вже писав, — Варя не вважає за потрібне ховати ці факти від сестри. — Гаразд, один раз я писала. Ну, коли ти після своїх мандаринів трупом лежала.  Але він уже декілька разів у мене цікавився, як твоє самопочуття й справи. Чоловік досі за тебе хвилюється. А ти все ніяк не хочеш із ним спілкуватися.

— Варь, справа зовсім не в моєму бажанні.

— Слухай, ну що він там міг такого вичудити, що ти досі кочевряжешся?

— Ти ж не на психолога навчаєшся, — буркає Віра.

— Але курс практичної психології в академії у нас викладали якраз цього семестру. В мене максимальна оцінка. Тож давай, говори вже.

— А з чого ти взяла, що взагалі винен Назар у нашому розлученні?

— Бо так влаштовано світ. У дев’яти випадках із десяти лажає чоловік. Ну я не повірю, що ти його допекла, — і одразу ж виправляється,  — тобто повірю. Але ж ну це не привід виганяти з дому. Значить, ти сама вирішила повернутися. То що скажеш?

— Скажу, що твій метод дедукції сильно кульгає, — Віра задумливо шматує торт на дрібні частини. — Насправді дійсно я налажала. Тому я не думаю, що Назар щиро хвилюється про мене. Можливо, не хоче ставати вдівцем. Чи навпаки — хоче ним стати. Я не знаю.

— Як у вас все запущено. А я знаю, — Варя почувається впевненіше. — Знаю, що тобі треба з ним помиритися. Запроси його до нас сьогодні. Попроси щось зробити, наприклад. А потім нарядите разом ялинку. Згадаєте, як вам гарно було разом. Ну й потім — примирливий секс наприкінці. Можу заради цієї шоу-програми навіть не приходити сьогодні додому ночувати.

— Варю, не буває все так просто у світі.

— А знаєш, чому? Тому що ти все ускладнюєш. А я пропоную реальний план. Давай так: якби твій ще не колишній чоловік не цікавився б у мене про тебе, я б тобі це й не пропонувала. А тут одразу видно — людина налаштована на тебе. Так, можливо, у нього є образи. Я не виключаю. Але ж йому й не байдуже.

Віра мовчить. Яким би привабливим теоретично не був би план Варвари, вона сумнівається в його реалістичності. Вона добре знає чоловіка. Якщо той не відреагував на її сльози кілька днів тому, то він точно не приїде, щоб виконати її вигадане прохання. Що йому сказати? Кран протікає чи гірлянда всю проводку вибила?