Безчестя - Джон Максвелл Кутзеє
Кумедно, що такий егоїст, як він, присвятив себе служінню мертвим собакам. Мусять існувати інші, продуктивніші способи, аби віддати себе світові чи своїм уявленням про світ. Можна, приміром, довше працювати в клініці. Можна спробувати переконати дітей на сміттєзвалищі не наповнювати свої тіла отрутою. Якби він цілеспрямованіше сидів над Байронівським лібрето, навіть це в крайньому разі можна було б вважати служінням людству.
Але для такої роботи існують інші люди — для роботи на добробут тварин, для допомоги із соціальною реабілітацією, навіть для роботи над Байроном. Він охороняє честь трупів, адже для цієї справи більше немає підходящого дурня. Ось ким він став: дурником, божевільним, що вперто тримається своїх помилок.
Сімнадцять
Недільну роботу в клініці завершено. «Комбі» вже набитий мертвим вантажем. Закінчуючи поденну роботу, він миє шваброю підлогу операційної.
— Я сама це зроблю, — пропонує Бев Шоу, заходячи з подвір’я. — На вас чекатимуть вдома.
— Я не поспішаю.
— І все одно ви, мабуть, звикли до зовсім іншого способу життя.
— Іншого способу життя? Не знав, що в життя є способи.
— Я маю на увазі, що, напевно, життя тут здається вам надзвичайно невеселим. Ви, мабуть, сумуєте за людьми свого кола. Вам, мабуть, не вистачає можливості мати подружку.
— Подружку, кажете. Люсі, безумовно, розповіла вам, чому я поїхав із Кейптауна. Там мені не надто пощастило з подружкою.
— Вам не слід бути з нею таким суворим.
— Суворим із Люсі? Я не зміг би бути із нею суворим.
— Не з Люсі, а з тією дівчиною в Кейптауні. Люсі каже, що ви мали чимало проблем через одну дівчину.
— Так, там була одна дівчина. Але в цьому випадку проблеми почалися через мене. Я спричинив принаймні стільки ж проблем для дівчини, про яку йдеться, скільки вона для мене.
— Люсі каже, що вам довелося залишити свою посаду в університеті. Це, мабуть, було непросто. Ви шкодуєте про це?
А вона полюбляє пхати всюди свого носа! Цікаво, як збуджує жінок будь-який запах скандалу. Невже це непоказне маленьке створіння гадає, що він не може приголомшити його? Чи бути приголомшеною — ще один із її обов’язків, як у випадку, коли черниця лягає й дозволяє себе зґвалтувати, щоб зменшити кількість зґвалтувань у світі?
— Чи шкодую я про це? Не знаю. Те, що сталося в Кейптауні, привело мене сюди. Тут я не можу назвати себе нещасливим.
— Але тоді… ви шкодували про це тоді?
— Тоді? Маєте на увазі, коли вирували пристрасті? Звісно ж, ні. Коли вирують пристрасті, не виникає жодних сумнівів. Я впевнений, ви й самі про це знаєте.
Вона шаріється. Він давно вже не бачив, щоб жінка середніх років так червоніла. Аж до коренів волосся.
— І все одно Ґрехемстаун, мабуть, здається вам дуже тихим, — бурмоче вона. — У порівнянні.
— Я не маю нічого проти Ґрехемстауна. Принаймні тут я перебуваю далеко від спокус. До того ж я не живу в Ґрехемстауні. Я живу зі своєю донькою на фермі.
«Далеко від спокус»: бездушно казати таке жінці, хай навіть непоказній. Тим паче, що вона не для всіх непоказна. Мусили бути часи, коли Білл Шоу побачив щось у молоденькій Бев. А можливо, й інші чоловіки.
Він намагається уявити її молодшою на двадцять років, коли закопилене обличчя на коротенькій шиї мало б виглядати бадьорим, а від вкритої ластовинням шкіри віяло затишком і здоров’ям. Раптовий порив змушує його простягнути руку й торкнутися пальцями її губ.
Вона відводить погляд, але не відсахується. Навпаки — Бев відповідає, торкається устами його руки — можна навіть сказати, цілує її, — водночас нестямно червоніючи.
Ось і все, що сталося. Далі вони не зайшли. Не кажучи більше жодного слова, він їде з клініки і чує, як позаду вимикається світло.
Наступного дня вона телефонує. «Ми могли б зустрітися о четвертій у клініці», — каже. Це не запитання, а оголошення, зроблене високим напруженим голосом. Він ледь не запитує: «Для чого?» — але йому вистачає клепки не робити цього. Утім, він здивований. Він може закластися, що вона ніколи не ходила цією доріжкою. Мабуть, у її невинній уяві саме так і відбувається подружня зрада: жінка телефонує своєму залицяльнику й повідомляє, що готова.
У понеділок клініка зазвичай зачинена. Він заходить усередину й замикає за собою двері. Бев Шоу стоїть у хірургії спиною до нього. Він обіймає її; вона притуляється вухом до його підборіддя; його губи торкаються дрібних тугих завитків її волосся.
— Там є ковдри, — каже вона. — У шафці. На нижній полиці.
Дві ковдри, рожева й сіра, які крадькома принесла з дому ця жінка, котра останню годину, імовірно, купалася, пудрилася й мастилася, готуючись; котра, хтозна, можливо, пудрилася й мастилася щонеділі та зберігала у шафці ковдри так, про всяк випадок. Котра думає, що, оскільки він приїхав із великого міста, оскільки з його ім’ям пов’язаний скандал, він неодмінно кохався із безліччю жінок і розраховує на близькість із кожною на своєму шляху.
Вибирати доводиться між операційним столом і підлогою. Він розстеляє на підлозі ковдри: знизу сіру, згори рожеву. Він вимикає світло, виходить з кімнати, перевіряє, чи замкнуті задні двері, чекає. Чує, як шурхотить одяг, коли вона роздягається. Бев. Йому навіть і не снилося, що він спатиме з Бев.
Вона лежить під ковдрою, з-під якої стирчить сама лише голова. Навіть у тьмяному світлі видовище не надто привабливе. Скинувши білизну, він лягає біля жінки й торкається руками її тіла. Про груди навіть не йдеться. Вона міцна, майже не має талії й нагадує невеличку приземкувату діжку.
Вона хапає його за руку і вкладає щось у неї. Презерватив. Усе заздалегідь продумано від початку до самого кінця.
Про їхній статевий акт він принаймні може сказати, що виконав свій обов’язок. Без пристрасті, але й без огиди. Отже, у кінці Бев Шоу може бути собою задоволена. Усе, що вона запланувала, збулось. Йому, Девідові Лур’є, допомогли, як допомагає чоловікові жінка; а її подрузі, Люсі Лоурі, допомогли зі складним гостем.
«Не забувай цей день, — нагадує він собі, лежачи поруч із Бев,
