Готель - Артур Хейлі
Людям, що звертатимуться до нас із проханням зарезервувати для них номер, ми надсилатимемо кодовані перфокарти. Прибувши, кожен вставлятиме таку картку у віконце автомата й отримуватиме вказівку — яким ескалатором їхати до свого номера, причому номер цей часто звільнятиметься за кілька секунд до прибуття нового мешканця. На випадок, якщо номер ще не звільнився — а такі речі, природно, траплятимуться, — у нас передбачені невеличкі пересувні проміжні кімнати відпочинку, власне, щось на зразок закритого купе з двома стільцями, умивальником і місцем для багажу — там приїжджий зможе вмитися й трохи перепочити з дороги, причому з самого початку йому буде забезпечена ізольованість від інших. Мої конструктори зараз працюють над тим, щоб надати цим купе справжньої мобільності: ідея полягає з тому, щоб їх можна було приєднувати до приміщення, яке має звільнитися. Тоді, як тільки надійде сигнал від комп’ютера, новоприбулий зможе сам відчинити двері й увійти в свій номер.
Для тих, що приїздять на власних машинах, існуватиме аналогічна система: відповідно до коду на перфокарті світлосигнали скеровуватимуть кожного до його боксу на автостоянці, а звідти ескалатор підвозитиме його безпосередньо до дверей номера. Транспортування багажу буде також спрощено: ми встановимо швидкісні сортувальні автомати й конвеєри, і багаж потраплятиме до номера навіть раніше від його власника.
Так само будуть механізовані й інші послуги: автомати приставлятимуть випрані речі, напої, їжу, квіти, аптекарські товари, газети; навіть остаточний рахунок можна одержувати з кімнатного транспортера й через транспортер його оплачувати. І, до речі, з цих нововведень, крім зручності, буде ще й інша користь: вони раз і назавжди покладуть край системі чайових — здирництву, яке давно вже стало кісткою в горлі й нам, і нашим клієнтам. Всю цю — і не тільки цю — техніку можна запровадити вже зараз. Нам лишається тільки розв’язати такі проблеми, як організація й послідовність перебудови, а також фінансові питання.
— Сподіваюсь, — твердо сказав Уоррен Трент, — що я не доживу до того дня, коли така доля спіткає мій готель.
— А вона його не спіткає, — зауважив О’Кіф. — Бо цей будинок ми просто знесемо, а на його місці спорудимо новий.
— Невже ви справді можете зробити таке? — жахнувся Трент.
О’Кіф знизав плечима.
— Я, природно, не можу розкривати вам усіх своїх стратегічних планів. Але невдовзі ми, очевидно, перейдемо саме до такої політики. Якщо ви хочете увічнити теперішню назву, я можу пообіцяти вам, що в новому будинку буде знайдено місце для меморіальної таблички, на якій, крім старої назви, можливо, стоятиме й ім’я колишнього власника.
— Таблички! — пирхнув власник «Сейнт-Грегорі». — Де ж ви її почепите — в чоловічому туалеті?
Раптом Додо захихотіла. Обидва чоловіки мимоволі обернулися до неї, й вона, сміючись, сказала:
— А може, його там і не буде! Навіщо він, коли для всього є конвейєр?
Кертіс О’Кіф звів брови. Іноді йому спадало на думку, що Додо не така дурненька, як видається на перший погляд.
Що ж до Уоррена Трента, то він, почувши слова Додо, збентежився, почервонів і, галантно вклонившись, промовив:
— Мадам, я прошу пробачення за свій невдалий вислів.
— Ет, не звертайте на мене уваги, — трохи розгублено відповіла Додо. — І, як на мене, ваш готель дуже гарний. — Широко розкритими й начебто такими невинними очима вона подивилася на О’Кіфа. — Керті, навіщо тобі його руйнувати?
— Це лиш один варіант з кількох можливих, — невдоволено відказав він. — Так чи так, Уоррене, вам час виходити з готельного бізнесу.
Трентова відповідь була несподівано лагідна — на диво лагідна порівняно з його попередньою бурхливою реакцією.
— Я не міг би пристати на вашу раду, навіть якби хотів, бо мушу думати не тільки про себе, а й про своїх підлеглих. Більшість моїх службовців покладається на мене так само, як я на них. Ви збираєтеся замінити людей автоматами. Моя відставка в такому разі дорівнювала б зраді, а платити за відданість зрадою я не хочу.
— Ви говорите про відданість? Покажіть мені хоч одного службовця готелю, відданого своєму хазяїнові! Та всі вони, майже без винятку, ладні вас за п’ятак продати!
— Помиляєтесь. Я керую цим готелем уже понад тридцять років, а за такий час люди звикають жити душа в душу. Мабуть, у вас у цьому відношенні просто менше досвіду.
— Я маю свій погляд на те, що ви називаєте відданістю, — неуважливо промовив О’Кіф. Подумки він гортав сторінки звіту, складеного Огденом Бейлі та його молодим помічником Шоном Холлом. Він попереджав Холла — не захоплюватися надмірною деталізацією, та деякі дрібніші факти все ж потрапили у звіт, і один з них міг зараз стати з пригоді. Готельний король напружив пам’ять — і, нарешті, згадав:
— У вас, здається, є старий службовець, що завідує баром «Понтальба»?
— Це ви про Тома Ерлшора? Так, ми, власне, починали тут разом. — Уоррен Трент подумав, що Том Ерлшор уособлює стару гвардію «Сейнт-Грегорі» — людей, яких він не може кинути напризволяще. Він сам наймав Ерлшора на роботу, коли обидва були ще молодими парубками, і тепер, хоч старший бармен «Понтальби» втратив свою колишню виправку й працював повільніше, ніж треба, Уоррен Трент ставився до нього, як до близького приятеля. І як близькому приятелеві допомагав йому. Коли виявилося, що в малої дочки бармена природжений вивих стегна, Уоррен Трент особисто влаштував її в найкращу клініку. А по тому, як дефект усунули, він з власної кишені сплатив вартість операції й післяопераційного догляду, за що Том Ерлшор заприсягся бути йому довіку вдячним і відданим. Тепер Томова дочка вже заміжня жінка й має дітей, але дружба між її батьком і власником готелю не слабне. — Коли є в світі людина, на яку я можу цілком і повністю звіритися, — сказав Трент Кертісові О’Кіфу, — то це Том.
— От і даремно, — холодно відповів О’Кіф. — Я маю докази, що він обдурює вас на кожному кроці.
І приголомшений, занімілий Трент почув факти.
Нечесний бармен може обдурювати свого хазяїна в кілька способів: не доливати спиртне, вигадуючи на кожній пляшці по одній-дві порції; вибивати не всі одержані суми в касовому апараті, продавати відвідувачам спиртне, куповане на стороні й потай принесене в бар — в такому разі ревізія не виявлятиме нестачі, а бармен матиме неабиякий зиск від націнки. Том Ерлшор застосовував усі три методи. А до того як, як засвідчили тривалі спостереження Шона Холла, діяв він
