Готель - Артур Хейлі

Герцог Кройдонський стривожено шарпнувся, а гладке обличчя начальника охорони почервоніло.

— Слухайте-но, леді…

Вона категорично відрубала:

— Я не хочу вас слухати. Краще ви послухайте мене. — Вона свердлила його очима, її гарне вузьке обличчя було сповнене воістину королівської величі. — Заплативши вам, ми нічого не виграємо — хіба що яких кілька днів. Ви самі цілком недвозначно пояснили це нам.

— Але ви дістаєте шанс…

— Мовчіть! — Цей наказ пролунав, як виляск батога. Огілві судорожно проковтнув слину й принишк.

Герцогиня Кройдонська знала, що наступна мить буде вирішальною в її житті, що головне зараз — діяти безпомилково й точно, відкинувши всякі вагання, забувши, що вона — жінка. Коли від результату гри залежить твоя доля, на карту ставиш усе. Вона вирішила зробити ставку на пожадливість гладуна і зіграти цю партію так, щоб виключити можливість програшу.

— Ми не дамо вам десять тисяч доларів, — твердо сказала вона. — Ми дамо вам двадцять п’ять тисяч…

В детектива очі полізли на лоба.

— А за це, — рівним голосом закінчила герцогиня, — ви переженете нашу машину на північ.

Огілві все ще мовчки витріщався на неї.

— Двадцять п’ять тисяч доларів, — повторила вона. — Десять тисяч зараз. Ще п’ятнадцять — коли ми зустрінемося з вами в Чікаго.

Все ще нічого не кажучи, гладун облизав губи. Вій видивлявся на неї так, наче не вірив власним вухам. Мовчанка затягувалася.

А коли напруження вже стало нестерпним, він ледь помітно кивнув головою. А ще за мить спромігся нарешті на слово:

— Вам не подобається запах цієї сигари, герцогине?

Вона кивнула — і він загасив недокурок.

12

В їдальні помешкання Уоррена Трента Кертіс О’Кіф з насолодою розкурював сигару, яку хвилину тому вибрав із запропонованої Елоїсом Ройсом коробки. Запашний дим приємно змішувався в роті зі смаком коньяку «Людовік XII», поданого разом з кавою після чудового обіду з п’яти страв. Ліворуч від О’Кіфа, на чільному місці за дубовим обіднім столом, сидів, випромінюючи патріаршу благодушність, Уоррен Трент, а навпроти нього вдоволено пахкала турецькою сигаретою затягнута в чорну вечірню сукню Додо. Сигарету їй запропонував, зараз-таки піднісши й вогню, меткий і послужливий Ройс.

— Господи, — промовила Додо, — ну й наїлася ж я! Наче цілого кабана з’їла.

О’Кіф поблажливо всміхнувся.

— Чудовий обід, Уоррене. Будь ласка, подякуйте від мого імені шеф-кухарю.

Власник «Сейнт-Грегорі» милостиво схилив голову.

— Він зрадіє, почувши, хто його хвалить. До речі, вам, можливо, цікаво буде почути, що точнісінько такий обід сьогодні подають і в нашому головному ресторані.

О’Кіф кивнув, хоч цей факт не справив на нього особливого враження. Він вважав, що довге різноманітне меню в готельному ресторані — річ така ж недоречна, як паштет із гусячої печінки на шинквасі пивного бару. Більше того — перед тим як піднятися сюди, він зазирнув у головний ресторанний зал «Сейнт-Грегорі»; незважаючи на обідню годину пік, дві третини місць у величезному залі були порожні.

В О’Кіфовій імперії індустрію харчування вже давно спростили й стандартизували, звівши меню до кількох цілком прозаїчних страв, що мають загальний попит. Ця політика грунтувалася на твердому переконанні Кертіса О’Кіфа, що в переважної більшості людей смаки однакові й публіка їстиме все, що їй дадуть. Тим-то хоч їжу готували за всіма правилами кулінарії, санітарії й гігієни, гурманам в О’Кіфових ресторанах нічого було робити — на них там дивилися як на меншість, що не робить погоди.

Готельний король зауважив:

— Тепер небагато знайдеться готелів з такою кухнею, як у вас. Майже всім довелося відмовитись від цієї розкоші.

— Майже, але не всім. Невже всі повинні бути на один копил?

— Повинні, Уоррене, бо — подобається це нам, чи ні — наш бізнес уже не той, що був, коли ми починали. Часи «індивідуального підходу», часи, коли ми зустрічали кожного клієнта, як свого особистого гостя, давно минули. Може, колись люди цінували такі речі. Тепер усе це нікого більше не обходить.

Обидва говорили голосно і напрямки, немов завершення обіду звільнило їх від умовностей дипломатичного етикету. Додо, широко розкривши блакитні дитячі очі, стежила за їхньою розмовою, як за цікавим, але майже незрозумілим театральним дійством. Елоїс Ройс, стоячи спиною до них, порався коло буфета.

— Багато хто назвав би це єрессю, — різко сказав Уоррен Трент.

О’Кіф подивився на яскравий вогник своєї сигари.

— А я запропонував би їм порівняти мої прибутки з балансовими звітами інших компаній. Або, скажімо, вашими. І вам, до речі, теж.

Трент почервонів, міцно стулив губи.

— Мої невдачі — тимчасові. Це випадковий збіг обставин, від якого ніхто з нас не застрахований. Я з гірших ситуацій виплутувався; виплутаюсь і з цієї.

— Ні. Сподіваючись на це, ви тільки затягуєте зашморг на власній шиї. А шкода, Уоррене. Йдеться ж бо про справу всього вашого життя.

Помовчавши, Трент сердито пробурчав:

— Я все своє життя віддав цьому закладові не для того, щоб побачити, як з нього зроблять дешеву нічліжку.

— Якщо ви натякаєте на мої готелі, то до них ця назва не пристане, — і собі розсердився й почервонів О’Кіф. — І вашому, як ви кажете, «закладові» до них далеко.

Крижану мовчанку, що запала після цього, порушила Додо:

— Ви таки поб’єтеся, чи тільки полаєтесь? — запитала вона.

Обидва чоловіки засміялися — Уоррен Трент, щоправда, трохи силувано. Кертіс О’Кіф миролюбно підніс догори руки.

— Вона має рацію, Уоррене. Нащо нам сваритися! Ви йдіть своїм шляхом, я піду своїм, але лишаймося друзями! До того ж, ви неправильно мене зрозуміли: я мав на увазі не вас особисто, а загальні тенденції в нашому бізнесі.

— Ет, хай їм чорт, отим тенденціям! Вам тільки дай волю, то ви з будь-якого готелю душу виб’єте. Вашим закладам бракує тепла, бракує людяності. Вони — не для людей, а для якихось автоматів з перфокартами замість мозку й мастилом замість крові!

О’Кіф знизав плечима.

— А проте саме такі готелі дають дивіденди. Більше того, я досі говорив про сьогоднішню ситуацію в нашому ділі. А можу зазирнути і в завтрашній день — і це не буде фантазія: моя компанія вже розробляє плани на майбутнє. Хочете знати, якими будуть готелі за кілька років — у всякому разі, О’Кіфові готелі? Будь ласка. Перш за все, ми спростимо систему реєстрації та оформлення — ця процедура повинна забирати буквально кілька секунд. Найбільший потік прибуватиме до нас просто з аеропорту вертольотами, тож головним приймальним пунктом буде посадочний майданчик для вертольота на даху готелю. По-друге, ми матимемо долішні приймальні пункти — без нинішніх вестибюлів. Люди