Бійцівський клуб - Чак Паланік
20
Сльози крапають тепер по-справжньому, одна величенька крапля скотилася дулом пістолета, по скобі обігнула гачок і розтеклася по моєму вказівному пальцю. Реймонд Гессель заплющив очі, тож я міцно притиснув дуло пістолета до його скроні, щоб він весь час відчував його там і знав, що я поруч, що йдеться про його життя і що він може померти будь-якої миті.
Пістолет був ні хуя не дешевий, тож я замислився, чи не зіпсується він від солі.
Я аж здивувався: так легко все пройшло. Я зробив усе, що мені сказав механік. Ось навіщо нам треба було придбати пістолет. Це було моє домашнє завдання.
Кожен із нас мав принести Тайлерові дванадцять водійських прав. Це підтвердило б, що кожен із нас приніс у жертву дванадцятьох людей.
Сьогодні ввечері я зупинив машину за рогом вулиці й чекав, доки Реймонд Гессель закінчить свою зміну в цілонічному магазині «Корнер Март». Коли близько півночі він вийшов на зупинку чекати на опівнічний автобус, я нарешті підійшов до нього й сказав: здоров.
А Реймонд Гессель… Реймонд не відповів нічого. Мабуть, він подумав, що мені йдеться про його гроші, його мінімальну зарплату в гаманці, чотирнадцять доларів. Ех, Реймонде Гесселю, двадцять три роки віку, нічого ти не зрозумів, коли заплакав, а сльози твої покотилися дулом мого пістолета, притуленого тобі до скроні. Ні, мені не йдеться про твої гроші. Не все в цьому світі сходить на гроші.
Ти навіть не привітався у відповідь.
Ти — це не твій жалюгідний гаманець.
Гарна нічка, сказав я, прохолодна, зате безхмарна.
Ти навіть не привітався у відповідь.
Не намагайся тікати, сказав я, а то я змушений буду вистрілити тобі в спину. Я тримаю пістолет у руці, на яку надів латексну рукавичку, тож якщо пістолет колись-таки стане головним речовим доказом, на ньому не буде нічого, крім засохлих сліз Реймонда Гесселя, білого, двадцяти трьох років, без особливих прикмет.
Ось тоді я привернув твою увагу. Твої очі стали такими великими, що навіть при світлі вуличних ліхтарів я побачив, що вони в тебе зелені, як антифриз.
Ти потроху-потроху точився назад, сіпаючись щоразу, коли пістолет торкався твого обличчя, наче дуло його було занадто гарячим чи занадто холодним, аж доки я не сказав: не відходь назад. Тільки тоді ти не відсахнувся від пістолета, та й то закидав голову вгору і вбік від дула.
Як я й просив, ти дав мені свій гаманець.
У твоїх водійських правах написано, що твоє ім’я Реймонд К. Гессель. Ти мешкаєш у південно-східному Беннінгу, будинок 1320, квартира А. Мабуть, підвальний поверх. Зазвичай літерами замість цифр позначають квартири на підвальному поверсі.
Я з тобою розмовляю, Реймонде К. К. К. К. К. К. Гесселю!
Закидаючи голову вгору і вбік від пістолета, ти сказав: ага. Ти сказав, що так, мешкаєш на підвальному поверсі.
У твоєму гаманці було також кілька світлин. Була світлина твоєї матері.
Тут тобі було нелегко, адже довелося розплющити очі й побачити світлини усміхнених мами й тата і водночас — пістолет. Але ти зробив це, а потім заплющив очі й став плакати.
Ти стояв перед прекрасним і приголомшливим дивом смерті. Однієї миті ти ще особа, а наступної — вже предмет, і твоїм мамі й таткові доведеться звертатися до старенького сімейного лікаря — бозна, як його там звуть, — за відбитком твоїх зубів, адже від обличчя тобі не багато що лишиться. А мама з татком завжди мали такі надії на тебе, та ба, життя несправедливе і тепер усе закінчиться цим.
Чотирнадцять доларів.
Це, сказав я, це твоя мама?
Ага. Ти хлипав, шморгав носом, знову хлипав. Давився слізьми. Ага.
У тебе був читацький квиток. Була картка на прокат відеокасет. Картка соціального забезпечення. Чотирнадцять доларів готівкою. Я хотів був забрати проїзний квиток, але механік сказав узяти тільки водійські права. Ще був прострочений учнівський квиток дворічного коледжу.
Ти колись навчався чогось.
Тут ти здобувся на вельми голосний схлип, тож я притиснув пістолет тобі до щоки трохи сильніше, а ти став точитися назад, доки я не сказав: не рухайся, інакше ти — мертвий. Отож чого ти навчався?
Де?
У коледжі, сказав я. У тебе є учнівський квиток.
Ой, ти не пригадуєш. Хлип, ковть, шморг. Дурниць різних, біології.
Тепер послухай-но, цієї ночі ти помреш, Рей-монде К. К. К. Гесселю. Ти можеш померти за одну секунду, а можеш за одну годину. Вирішувати тобі. Отож набреши мені. Розкажи мені перше, що спаде тобі на думку. Вигадай що-небудь. Мені насрати що. У мене є пістолет.
Нарешті ти став мене слухати, відходячи від маленької трагедії у твоїй голові.
Нумо заповнювати анкету. Ким Реймонд Гессель хоче стати, коли виросте?
Додому, сказав ти, ти хочеш додому, більше нічого, будь ласка.
Ясний хуй, сказав я. А потім що ти збираєшся робити в цьому житті? Якби ти міг обирати що завгодно.
Вигадай щось.
Ти не знаєш.
Тоді ти помреш просто зараз, сказав я. Поверни голову, сказав я.
Смерть настане за десять, дев’ять, вісім…
Ветеринаром, сказав ти. Ти хочеш бути ветеринаром.
Лікувати тварин, значить. Для цього треба багато вчитися.
Занадто багато вчитися, сказав ти.
Ти можеш вчитися до опиздініння, Реймонде Гесселю, а можеш померти. Обирати тобі. Я запхав гаманця тобі до задньої кишені джинсів. Отож ти справді хочеш лікувати тварин. Я прибираю мокре й солоне дуло пістолета від однієї щоки й притискаю до другої. Ти справді завжди хотів бути ветеринаром, докторе Реймонде К. К. К. К. Гесселю?
Ага.
Не пиздиш?
Ага. Тобто, ні, не пиздиш. Ага.
Гаразд, сказав я і притиснув вологе дуло до кінчика твого підборіддя, потім до кінчика носа. І всюди, де я притискав дуло, воно лишало вологе блискуче кружальце твоїх сліз.
Що ж, сказав я, повертайся до навчання. Коли ти прокинешся завтра вранці, ти знайдеш спосіб, як тобі повернутися до навчання.
Я притиснув вологе дуло пістолета до кожної щоки, тоді до твого підборіддя, а потім до твого чола, де й лишив його притиснутим. Або ти можеш померти просто зараз, сказав я.
У мене є твої права.
Я знаю, хто ти. Я знаю, де ти мешкаєш. Я лишаю собі твої права, і я стежитиму за тобою, містере Реймонде К. Гесселю. За три місяці, потім за півроку, потім за рік я перевірю, і якщо ти не вчитимешся на ветеринара, ти помреш.
Ти мовчиш.
Забирайся звідси,
