Не дратуйте ґрифонів - Іван Іванович Білик

За сі двадцять п'ять літ срібло, мов заворожене, само пливло до рук, бо давав, як і решта, позички збіднілим евпаторам і купцям від третьої драхми, але знався на всіх тонкощах трапедзитства й мав добрий нюх — кому позичати й кому відмовити.

І ніхто з його співбратів-метеків та громадян поліса й не помітив, коли Гіпербол став найбагатшою людиною Ольбії. До певного дня він поводивсь тихенько й низенько, й усі витріщили очі тільки тоді, як метек-трапедзит поставив на головній вулиці під аґорою величезну кам'яницю з мармуровими ворітьми. Та й місце Гіпербол обрав зумисне на Медині й зумисне там, де починалась вуличка колишнього власника Іфікрата.

Се сталося в те літо, коли Гіперболові стукнуло п'ятдесят, і вже цілих п'ять років метек жив у новому домі. На його місці кожен метек-відпущеник і кожен метек-іноземець почував би себе найщасливішою в світі людиною, бо ніхто в Ольбії не мав стільки срібла й стільки робів, як сей колишній роб.

Кожен, але не Гіпербол…

Він щоліта робив своєму простатові звичні, ба навіть багаті подарунки, але в день Зевса Фратрія приносив йому то золочений світильник, то срібний скіфос, то ще яку дорогу річ, аби лиш виглядала не платнею за відпущення, а таки дарунком.

Та ні се, ні той метекіон, податок, який Гіпербол мусив щоліта вносити до громадської скарбниці, ні податок на право торгування та ведення своїх справ трапедзита не дошкуляли йому надто, бо метекіон становив усього дванадцять драхм, а податки, що їх мусив, як кожен метек, платити ринковим наглядачам-аґораномам, були для Гіпербола зовсім легкими.

Найдужче, мов жало в серці, дошкуляли трапедзитові ті три нужденних оболи, що їх він кожного місяця піанепсіона[45] вносив у храм Афіни Робітниці. То була ганьба його. Три нікчемних монетки, за які можна купити в пекаря на аґорі хіба три пиріжки з рибою, щороку нагадували йому, найбагатшій людині в усій Ольбії, що він метек і колишній роб, а отже, ніколи не зрівняється в правах з найпослідущішим громадянином поліса, хай навіть жебраком. Нагадували ті три маленьких срібнячки Гіперболові й інше: варто йому не сплатити їх або ж бодай у чомусь провинитися перед полісом, чи своїм простатом, чи будь-ким з-поміж вільних ольбіополітів, як його тут таки, того самого дня знову повернуть у робство.

Сей триклятий Дамоклів меч висів над Гіперболом уже двадцять п'ять літ, і висів на тонкій волосинці, яка могла ввірватись од найлегшого подуву борея й упасти метекові на голову. Й тоді жодна людина в Ольбії не кивне пальцем, щоб його врятувати, й не допоможуть йому ні важкі золоті кубки та келихи, якими був уставлений увесь дім Гіпербола, ні таланти щирого срібла в його кованих скринях.

У перший день піанепсіона Гіпербол скидав із себе все ошатне вбрання, взувавсь у прості ремінні сандалії, накидав через ліве плече грубу конопляну хламиду роба й ще вдосвіта вирушав до святилища Афіни Робітниці в дальньому кутку аґори. Хором був непоказний і тулився між святилищами Гермеса й Посейдона та його жони Амфітріти. Й, незважаючи на ранню пору, тут було вже багато люду в хламидах із грубого полотна, всі до єдиного — метеки, які не мали права прийти сюди навіть з простим ціпком. І тільки довге, аж на потилицю волосся відрізняло їх від робів.

Гіпербол похмуро вислуховував повчальну проповідь головного жерця хорому, звернену до відпущеників, тихенько, щоб не брязнули, клав у бронзовий кратер своїх три оболи й вертався додому. Та в сей час ольбіополіти вже виходили з осель і простували на ринок, і не тільки тому, що жоден громадянин, який поважав себе, не міг уґавити торжища, а й щоб кинути при нагоді зо два колючих слівця метекам, котрі вийшли в одежі роба сплатити свій ганебний податок.

Гіпербол тиснувся до чужих парканів і стін, пропускаючи зустрічних, але базарювальників у перший день піанепсіона бувало найбільше, й старий метек, від холоду й приниження клацаючи зубами, насилу прибивався до хати й не показував звідти свого носа до самого смерку.

Та ще довгі тижні потрібні були Гіперболові, щоб забути той день ганьби й прийти до тями. А вже десь у літні місяці тарґеліона чи скірофоріона він починав знову думати про наближення осени, й серце йому що день то болісніше стискалось.

Гіпербол вирізнявся з-поміж інших ольбійських метеків. Ще тому шість літ, багато обдарувавши архонтів, стратеґів та судів з декастерії сріблом і золотом, він домігся дозволу купити в місті садибу й звести власний дім, хоч метек і повинен жити в наймах або ж, коли й будуватися, то тільки поза мурами полісу.

Перед головною екклесією минулого літа, в місяці елафеболіоні, коли, серед інших найважливіших державних справ народні збори вирішували й питання про ісотелію,[46] Гіпербол знову роздав найупливовішим евпатридам та сановникам добрих три таланти срібла. Та на щорічних виборах ніколи не вгадаєш, хто лишиться в своєму сані й кого не оберуть, і переважна більшість підкуплених не здобула собі посад, тому при підрахунку черепків-остракосів на добрій половині з них виявилось видряпане ім'я Гіпербола, й він так і не став ісотелом.

В елафеболіоні сього літа старий трапедзит і не намагався виставлятись на здобуття ісотелії — всі, хто був на посадах або міг обійняти місце після виборів, не дуже прихилялися до метека. Та коли навесні з Афін прибув новий елленотамій Протаґор, за Гіпербола раптом згадали. Всі добре відали його здібності та знання скіфських звичаїв, бо був єдиним скіфом серед робів та відпущеників города, й Гіперболові пообіцяли ісотелію, якщо він зробить послугу Ольбії й Афінам, насамперед, звичайно ж, Афінам.

У душі старого метека знову спалахнула іскринка надії. Він уже давно перестав