Не дратуйте ґрифонів - Іван Іванович Білик

— Осе зараз? Проти ночі?

Метек схилив голову.

Протаґор дав лад своєму червленому гіматієві, розчесав перед полірованим бронзовим дзеркалом бороду та волосся й пристояв у дверях. Йому здалося, ніби борода задовга, — давно не був у цилюрника, й він знову подививсь у люстро, підійшовши до блідого світила. Хоч Кіно й дружина скіфа, але ж вона басиліса, до того ще й еллінка. Та час був пізній, і він махнув рукою:

— Апіте, Гіперболе!

Вони вийшли з таламуса й подались до воріт. І тут Протаґорові спало на думку інше:

— Личило б якийсь подарунок для басиліси?

Гіпербол запереступав з ноги на ногу. Сі останні дні він боявсь навіть у вічі глянути афінянові, не те що давати в чомусь пораду. Протаґор увійшов назад до таламуса й відімкнув невелику, але важку, обкуту мідними смугами скриню з високим і двоскатим, як у труни, віком і дістав звідти разок дорогого намиста з єгипетських камінців. Се намисто йому дав сам Фукідід, і Протаґор беріг його для найвідповідальнішого кроку. Фукідід сказав:

— Ті скіфи — народ вельми дикий і над усе люблять дорогі прикраси.

Хоч міг би сказати се й про першого-ліпшого елліна. Тепер Протаґорові раптом здалося, що той найважливіший і найвідповідальніший момент настав, і коли сей мерехтливий разок не зробить свого сьогодні, то не зробить більше ніколи.

Йдучи вуличками й завулками до будинку басиліси, Протаґор думав про те, як увійде та як привітається з нею. Не що скаже їй і що почує від неї, а саме як увійде. Все інше буде потім і залежатиме від багато чого.

Приворітний роб увів їх до мощеного дворика й полишив тут, і Протаґор спитав:

— А ти?

Й коли ввійшли до маленького, трьома лампадіонами освітленого екуса, він повівся так, як і належало вільному й сановному еллінові. Випроставши голову, лише підніс руку вгору:

— Хайре, басилісо.

Господиня завважила його афінську гідність і стримано відповіла на привітання. Вона просто розмовляла з Гіперболом, навіть із робами, та в сьому випадку підкреслена самоповага афінянина трохи вколола її. Він міг би бути й чемнішим, знаючи, хто вона. Та йшлося не про те, й Кіно подумки махнула рукою. В одному вона вирішила показати відстань між собою та сим афінянином — запросила його зайняти місце на одному ложі, а сама розляглася на другому, чого не дозволила б собі жодна еллінка в присутності чоловіків.

Протаґор одразу відчув ту відстань, і настрій у нього підупав. Гіперболові, як метеку, басиліса вказала на дзиґлик у ногах її ложа.

— Ти вельми схожий на мого сина, басилевса Скіфії, — сказала вона. — Скільки маєш літ?

Протаґор слухняно відповів:

— Тридесять…

— І літами ви рівні.

Се лестило Протаґорові. Хоча він гордував усім, що звалося скіфським і варварським, лестило, й йому було трохи соромно за себе. Він навіть не помітив, що пильно розглядає жону на сусідньому ложі. Хоч Кіно мала за п'ятдесят, але й у сі літа зуміла принести яскраві сліди небуденної краси. Гарно, по-еллінському прибране волосся з дорогими гребінцями та заколками й досі було густе, чорне й лискуче. Йому пасували зрослі на переніссі брови, чисті, без єдиної зморшки вічі, рівний, ледь потовщений на кінці ніс і соковиті темні вуста. Протаґор спершу не міг збагнути, що вразило його в сій молодистій жоні, й по можливості, скільки дозволяли закони пристойності, вдивлявсь у її вид. А басиліса теж розглядала його, й се ще дужче бентежило Протаґора.

Нарешті він узяв себе в руки. Він еллін та ще й афінянин, і йому не личить ніяковіти при жоні, хай навіть басилісі скіфській. Так само напівлежачи, Протаґор дістав із калитки намисто й подав їй зі словами:

— Невеличкий дарунок тобі від Афін, басилісо.

Кіно незворушно взяла дорогий разок і поглянула на нього проти світла.

— Вельми гарний.

І тут-таки поклала біля себе на низенькому столичку. Ся недбалість узайве підкреслила відстань між ними, й Протаґор змусив себе не думати більше за те коштовне намисто й не покладати на нього надій, бо воно їх не виправдало. На думці снувалось інше, й він сушив собі голову, невладний почати справжньої розмови. Тоді згадав, що басиліса покликала його до себе сама, й став чекати, коли вона заговорить перша. Й Кіно сказала:

— Гіпербол ставить новий будинок над аґорою.

Се було зовсім не те, що сподівався почути Протаґор, і він вирішив нагадати:

— Нічого не вийшло, басилісо, з того нашого задуму. А ти ж обіцяла поговорити з сином.

Кіно зітхнула.

— Ти не знаєш скіфів, афінцю.

Він докинув:

— Але ж у басилевса Великої Скіфії лише отець — скіф?

Басиліса зміряла його довгим поглядом, і Протаґор насилу витримав його, вкотре відчувши силу волі сієї жони. Вона завважила:

— Я не про се хотіла з тобою говорити…

Гість поглянув на Гіпербола, бо метек по сих словах засовався на дзиґлику, й поспитав:

— А про що ж?

— Про доньку ольбійського архонта-епоніма.

— Що кажеш?

Протаґор був украй здивований. Архонт-епонім Іфікрат мав двох дочок, обидві красуні, та се не в'язалося докупи. Протаґор сподівавсь геть іншого від скіфської басиліси. Й раптом, дуже невчасно й недоречно, він збагнув, що вразило його в сій жоні: вічі! Праве око в неї було чорне, а ліве каре. Він усміхнувся:

— Нащо тобі донька старого архонта-епоніма?

— Для мого сина, — відповіла вона

— Він же, речуть, має вже двох жін.