Місто грішних душ - Ірина Кузьменко

Серена від гніву підбігла до сестри й, схопивши її за волосся, заволала:

— Відповідай! Що ти підсипала мені? І той чоловік, який хотів мене силою взяти, ніби повію… був твій знайомий?

Марина почала волати й викручуватися. Але чим більше вона крутилася, тим більше Серена тягнула її за волосся.

— Ненавиджу тебе! — крізь сльози закричала Марина. — Раніше думала, що через тебе померла матір! А ти лише…

Серена, ніби отримавши ляпаса по щоці, відпустила Марину й, трясучись від гніву та всіх емоцій, які заполонили її серце, відступила. Сестра, не втримавши рівновагу, гепнулася на підлогу.

У вітальню вибіг батько й, ставши біля східців, закричав:

— Дівчата, що відбувається?

Марина, почувши голос батька, миттєво піднялася на ноги й побігла донизу.

— Батьку, вона геть збожеволіла! — запищала Марина.

Серена спустилася також і побачила у вітальні Ісаака Хантера. Чоловік, склавши руки на грудях, байдуже поглянув на неї і, перевівши погляд на батька, промовив:

— Я вже піду. Сподіваюся, наша угода буде виконана!

Вільямс Блек, обійнявши Марину, яка ридала, скривився й, поглянувши на Ісаака, кивнув.

Перед виходом Ісаак на кілька секунд зупинився й, оглянувшись, поглянув на Серену. Дівчина, відчувши його погляд, намагалася затулити волоссям щоку й мигцем поглянула на чоловіка. Він був напруженим. Вона також. А ще батько дивився на Серену так, ніби був готовий вдарити її знову.

Ісаак, підійшовши до дівчини, взяв її за підборіддя. Прибравши великим пальцем пасмо волосся, запитав:

— Звідки синець?

Дівчина миттєво скинула його руку й відступила на крок.

— Дівчата, швидко у свої кімнати! Ви обидві будете покарані!

— А мене за що? — пирснула Марина.

— Марино, йди! — стримано промовив батько й легенько штовхнув її в спину.

Коли дівчата розійшлися по кімнатах, Блек відвернувся й стиснув кулаки.

— Гарного вам дня, містере прокуроре! — промовив Ісаак. — І пам’ятайте, що кожна ваша дія буде… як ви любите говорити, покарана!

— Пішов геть із мого будинку! — крикнув Вільям Блек.

Ісаак підняв руки догори й, розвернувшись, пішов.

Вільям Блек лютував. Забравши з кабінету флешку й документи, закинув їх у портмоне й покликав Марину.

— Із сьогоднішнього дня ти не будеш чіплятися до Серени!

— Батьку, але…

— Марино! — гаркнув чоловік.

Дівчина кивнула й, відступивши вбік, пропустила батька. Провівши його поглядом, насупилася. Вільям Блек сів у машину, і через кілька секунд біля їхнього будинку здійнявся пил від шин автівки.

Серена кілька хвилин мовчки лежала на ліжку, втупившись обличчям у подушку. Вона не хотіла плакати. Сльози — це слабкість, а вона втомилася бути слабкою. У душі вирував гнів на Марину, на батька й навіть на Ісаака Хантера. Навіщо він приїхав в її будинок? Про що вони розмовляти з батьком? Адже за виразом обличчя батька зрозуміло було, що розмова була не з приємних…

Зрештою, втомившись навіть від своїх думок, Серена перевернулася на спину й задрімала.

Тим часом Сабін, під’їхавши до будинку прокурора, поглянула на водія і промовила:

— Я, можливо, трішки затримаюся!

— Як скажете, міс Неро! — кивнув чоловік.

— Сабін. Називайте мене, будь ласка, Сабін.

Помітивши в дзеркалі легку усмішку на обличчі чоловіка, дівчина вийшла з автівки. Поряд з її машиною стала ще одна машина. Це була охорона. Сабін оглянула двоповерховий будинок прокурора й, стиснувши в руках сумку, попрямувала до входу. Прийшлося чекати кілька хвилин, перед тим як двері відчиняться. Сабін побачила Марину. Вона була насупленою.

— Що тобі треба, Неро? — з відразою промовила Марина. — Будинком помилилася? Так це не те місце, в якому можна себе продати, як товар!

— Я прийшла не до тебе, стерво! — відрізала Сабін.

Марина вигнула вуста в злісній усмішці. Сабін закотила очі й додала:

— Якщо ти не проти, стерво, я почекаю Серену у вашому чудовому саду.

— Чекай скільки заманеться! — гримнула дверима.

Сабін, діставши мобільний телефон, натиснула на номер подруги й, чекаючи, доки вона візьме слухавку, пробурмотіла:

— Як можна бути такою… навіженою, як Марина?

Почувши сонний голос Серени, Сабін сказала, що вона чекає її в саду.

— Я миттю, — промовила в слухавку подруга.

Сабін розмістилася в дерев’яному кріслі й стала чекати. Оглянувшись і побачивши, як на ганок вийшла Серена, дівчина відразу піднялася й побігла до неї. Дівчата, міцно обійнявшись, кілька хвилин стояли на місці.

— Мені скільки всього потрібно тобі розповісти, — порушивши тишу, промовила Серена.